У проєкті нового Кримінального кодексу України лишається одна стаття, яка містить перелік кримінально караних діянь проти законної професійної діяльності журналістів. Розробники не передбачили окремих норм у проєкті кодексу, спрямованих на посилення безпеки журналіста від злочинних зазіхань на життя, здоров’я, свободу та власність журналіста, його близьких родичів чи членів сім’ї. Таке рішення пов’язане з небажанням обтяжувати текст кодексу “необґрунтованим закріпленням спеціальних норм”. 

Робота Комісії з питань правової реформи над проєктом нового Кримінального кодексу України, завданням якого є осучаснення та виправлення недоліків чинного українського кримінального законодавства, триває протягом трьох років. Станом на кінець 2023-го розробники проєкту “в основному завершили обговорення та оновлення” частин нового кодексу, а також устигли врахувати зауваження міжнародних та національних експертів. Аналіз проміжного тексту проєкту свідчить про звуження можливостей із протидії злочинам проти свободи слова та журналістської діяльності.

Насамперед варто наголосити, що “журналістськими статтями” вважаються ті склади злочинів Кримінального кодексу, які спрямовані проти прав журналістів двох умовних видів: права на законну професійну діяльність та права на безпеку – як особисту, так і близьких родичів чи членів сім’ї.

Наразі кримінально караними є дії проти законної професійної діяльності журналістів, якщо вони полягають у: 

• незаконному вилученні зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими він користується у зв’язку зі своєю професійною діяльністю (ч. 1 ст. 171 КК);
• незаконній відмові в доступі журналіста до інформації (ч. 1 ст. 171 КК);
• незаконній забороні висвітлення окремих тем, показу окремих осіб, критики суб’єкта владних повноважень (ч. 1 ст. 171 КК);
• впливу в будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків (ч. 2 ст. 171 КК);
• переслідуванні журналіста у зв’язку з його законною професійною діяльністю (ч. 2 ст. 171 КК);
  порушенні таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер (ч. 2 ст. 163 КК);
• будь-якому іншому умисному перешкоджанні веденню журналістом законної професійної діяльності (ч. 1 ст. 171 КК).

Поряд з цим до другого “безпекового” виду правопорушень можна зарахувати зазіхання на життя, здоров’я, свободу та власність журналіста, його близьких родичів чи членів сім’ї, за умови якщо зазіхання пов’язані з веденням цим журналістом законної професійної діяльності. Такими зазіханнями є:

• вбивство або замах на вбивство (ст. 348-1 КК);
• захоплення або тримання як заручника для спонукання вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника (ст. 349-1 КК);
• умисне заподіяння побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 345-1 КК);
• погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна (ч. 1 ст. 345-1 КК);
• умисне знищення або пошкодження майна (ст. 347-1 КК).

З моменту ухвалення Кримінального кодексу у 2001 році до нього вносилися численні зміни, якими розширювався перелік кримінально караних діянь проти свободи слова та вільного й безперешкодного здійснення журналістами їхніх функцій. 

Суворіші санкції за такі правопорушення повинні були сприяти підвищенню рівня захищеності свободи слова в країні та недопущенню тиску на журналістів, однак правозастосовча практика свідчить про неповну невідповідність мети та результату.

Навіть у питаннях тлумачення поняття “професійна діяльність журналіста” або розмежуванні впливу на журналіста та побоїв суди допускають неоднозначні трактування положень Кримінального кодексу.

Правозастосувачі та науковці давно просувають спільну ідею повного переосмислення українського кримінального законодавства за новою структурою і логікою. Зрештою, Комісія з питань правової реформи, утворена указом президента №584/2019 від 07.08.2019, через робочу групу з питань розвитку кримінального права за підтримки Консультативної місії Європейського Союзу в Україні почала розроблення нового Кримінального кодексу.

Робота науковців над новим актом триває вже понад три роки, але поки рано говорити про його готовність до переходу в стадію проєкту закону. Водночас наразі текст є готовим до редагування та аналізу, а самі розробники закликають подавати свої зауваження та рекомендації.  

З огляду на викладене варто звернути увагу журналістської спільноти на акт, який у майбутньому, в разі його схвалення, слугуватиме однією з гарантій незалежності її діяльності.

У контексті злочинів, які перешкоджають законній професійній діяльності журналіста, стаття 4.11.10 нового кодексу, як і стаття 171 КК, містить перелік кримінально караних діянь, які є різновидами перешкоджання:

насильство;

• вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених матеріалів;
• тимчасове вилучення технічних засобів, якими він користується у зв’язку з професійною діяльністю;
  відмови в доступі до інформації;
• заборони критикувати публічну службову особу;
• недопущення до певного місця чи території.

Нагадаємо, 2022 року у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт 3369-ІХ, розроблений юристами Інституту масової інформації. На думку юристів ІМІ, за відмову в доступі до інформації журналісту не повинна наставати кримінальна відповідальність, оскільки на практиці це не сприяє, а заважає журналістам отримувати відповіді на запити. Розпорядники інформації ховаються за відписками, справи висять, і загалом це ускладнює процес для всіх сторін. 

Щодо статей, спрямованих на посилення безпеки журналіста від злочинних зазіхань на життя, здоров’я, свободу та власність журналіста, його близьких родичів чи членів сім’ї, то розробники не передбачили відповідних норм у проєкті кодексу. Таке рішення пов’язане з небажанням обтяжувати текст кодексу “необґрунтованим закріпленням спеціальних норм”. 

Як наслідок, убивство, замах на вбивство, захоплення або тримання як заручника, знищення майна, а також погроза вбивством, насильством (заподіянням шкоди здоров’ю) чи знищенням майна щодо журналіста та членів його сім’ї, близьких родичів не будуть окремими караними діяннями з підвищеними мірами покарання, а отже розслідуватимуться в межах загальних для всіх положень про кримінальну відповідальність.

На практиці це може мати негативний вплив із двох причин: контроль досудового розслідування та межі призначення судом покарання. 

“Журналістські статті” – особливий об’єкт контролю в правоохоронних органах та органах прокуратури, а це, своєю чергою, стимулює слідчого чи прокурора здійснювати досудове розслідування чи процесуальне керівництво своєчасно та правомірно. Внесення ж до ЄРДР спеціальної статті не тільки дозволяє краще визначити предмет контролю, але також ускладнює можливість її перекваліфікації та засвідчує факт ведення журналістської діяльності з боку потерпілого.  

Межі призначення судом покарання визначаються верхньою та нижньою межею санкції статті кримінального закону, а тому що вищі ці межі, то вище покарання призначає суд. “Журналістські статті” містять суворіші санкції за правопорушення, визначені загальними статтями, що покликано збалансувати підвищений ризик журналістів стати жертвою неправомірних дій у зв’язку зі своєю діяльністю.

Повернімося до змісту статті 4.11.10 проєкту кодексу. Вказаний у ній перелік альтернативних діянь не відповідає чинній статті 171 КК (хоча обидві статті мають однакову назву), а тому слід виділити ключові розбіжності, що значною мірою можуть вплинути на подальше застосування запропонованої норми.

По-перше, розробники проєкту кодексу розуміють насильство як фізичний, акустичний, світловий, термічний чи хімічний вплив на іншу людину. В розумінні ст. 345-1 чинного кодексу насильство щодо журналіста зводиться лише до тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та побоїв. 

Такі зміни зумовлені необхідністю погодження українського законодавства з міжнародними, насамперед європейськими стандартами, де фізичне та ментальне здоров’я людини визнаються рівноправними цінностями. 

Зміщення акценту з наслідків впливу (тяжкі, середні, легкі ушкодження) на його характер (удар, звук, світло, температура, хімічні речовини тощо) дозволяє притягнути до відповідальності осіб, які своїми діями завдали журналісту болю чи страждань, навіть якщо результат таких дій не відобразився на тілі журналіста або не спричинив тривалого розладу здоров’я. 

Водночас спричинення тяжкої, значної чи істотної шкоди здоров’ю журналіста в проєкті кодексу є складом злочину загальної норми, не виділеної за родом діяльності потерпілого.

Хоча фактично розробники проєкту не зазначають, про яке саме “насильство” йдеться в статті 4.11.10, ймовірно, слід вважати його таким, що “завдало фізичного болю”, адже саме цей вид вказано в загальній нормі про відповідальність за насильство у зв’язку з виконанням особою службових повноважень чи професійних обов’язків (стаття 9.7.7).

Водночас проєкт кодексу в деяких положеннях містить інші різновиди насильства: психологічне та економічне. Розширення характеру насильства в статті 4.11.10 до психологічного та економічного, а не тільки фізичного дозволило б належно розслідувати випадки погроз, цькування в соцмережах та навіть булінгу журналістів у межах сфери діяльності.  

По-друге, метою дій порушника, відповідно до запропонованої норми (ст. 4.11.10), є саме перешкоджання законній професійній діяльності журналіста. На жаль, правоохоронні органи та суди можуть тлумачити такий вислів в обмежувальний спосіб: як бажання злочинця протидіяти роботі журналіста на момент скоєння злочину та в майбутньому.

Натомість як чинні “журналістські статті”, так і стаття 9.7.7 проєкту кодексу здебільшого використовують форму “у зв’язку із своєю професійною діяльністю”, що є ширшим поняттям, адже воно також може охоплювати інші мотиви злочину, наприклад помсту за критичний до злочинця матеріал. У такому разі кримінальний закон не передбачатиме достатній рівень захисту журналіста від насильства з мотивів помсти за оприлюднений матеріал, якщо саме насильство не пов’язане зі спричиненням вагомої шкоди його здоров’ю.

Перешкоджання законній професійній діяльності доцільніше розглядати як мету впливу на журналіста, що і передбачено ч. 2 ст. 171 КК, але поки ця норма відсутня в проєкті. Тому такі діяння, як підкуп чи шантаж журналіста з метою перешкоджання його діяльності, залишаються поза увагою наявної редакції проєкту кодексу.

По-третє, наразі кримінально караною є будь-яка умисна дія, вчинена для перешкоджання законній професійній діяльності журналіста. Стаття 171 КК містить відкритий перелік альтернативних дій на відміну від статті 4.11.10 проєкту кодексу.

Звичайно, перешкоджання може відбуватися шляхом різних вчинків, не тільки тих, які передбачені санкцією статті. Тому правоохоронні органи, ймовірно, відмовлятимуть у проведенні розслідування за статтею 4.11.10, якщо дії порушника не кваліфікуються як одне із шести діянь, вказаних у цій статті. 

Таке рішення розробників проєкту кодексу зумовлене бажанням уникнути зловживання журналістами своїм правом на професійну журналістську діяльність. 

По-четверте, розробники нового кодексу продублювали ідею криміналізації відмови журналісту в доступі до інформації. 

У 2016 році, коли таку норму лише внесли до чинного Кримінального кодексу, юристи ІМІ наголошували, що відмова в доступі до інформації за своєю суттю не є настільки тяжким порушенням, щоб за нього притягати до кримінальної відповідальності. Крім того, “західні стандарти” вимагають дотримуватися принципу рівності в доступі до інформації, а тому в журналістів не може бути вагомої переваги в цьому праві.

Щодо покарання з перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, то стаття 4.11.10 вказує, що це є злочином найнижчого першого ступеня тяжкості, за який передбачено відповідальність у вигляді штрафу від 100 до 500 розрахункових одиниць (від 20 тис. до 100 тис. грн) або ув’язнення на строк від трьох місяців до двох років.

Натомість у частині першій чинної редакції статті 171 КК, яка містить майже всі ті самі дії, що й стаття 4.11.10, санкції статті значно нижчі: штраф до 8,5 тис. грн, арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років.

Ступінь тяжкості діяння, а з ним і розмір покарання може змінюватися залежно від супутніх обставин скоєння злочину. Наприклад, якщо перешкоджання журналісту  вчинила публічна службова особа, яка посідає особливо відповідальне становище, з використанням службових повноважень, то тяжкість злочину підвищується на два ступені, а тому покарання становитиме штраф від 1 000 до 2 000 розрахункових одиниць (від 200 тис. до 400 тис. грн) або ув’язнення на строк від трьох до чотирьох років.

Підвищення штрафів, заміна арешту, обмеження та позбавлення волі на ув’язнення характерні для всіх статей проєкту кодексу. Ймовірно, що таке рішення частково компенсуватиме відсутність широкого кола саме “журналістських статей”, а також розв'яже проблему несправедливих для потерпілих журналістів угод про визнання винуватості. Вони укладаються між злочинцем та слідством і супроводжуються домовленістю про сплату порушником штрафу мінімального розміру.

Також проєкт нового кодексу не розв'язує, а фактично і не може розв'язати, проблему тлумачення “законності” діяльності журналіста, меж його професійних можливостей з доступу до інформації, припустимої критики, а також співвідношення приватних та публічних інтересів у контексті свободи слова. Такі проблемні питання покладатимуться на розсуд суду і надалі.

Загалом проєкт кодексу в частині захисту прав журналістів станом на кінець 2023 року видається суперечливим, адже прагнення розробників до створення логічного та впорядкованого акта призвело до вилучення окремих складів зазіхань на життя, здоров’я, свободу та власність журналістів, їхніх близьких родичів чи членів сім’ї, а також значною мірою змінює чинні положення, які враховані науковцями в тексті нового Кримінального кодексу.

Володимир Зеленчук

ІМІ

Фото – Чернівецький промінь