MediaSapiens поговорив із режисеркою Альоною Стулій про те, як віртуальна реальність готує пожежників у США та допомагає українським дітям боротися з важкими хворобами.
Віртуальна реальність (VR) уже перестала бути забавкою для гіків і поступово стає одним із інструментів комунікації. MediaSapiens писав про те, чому журналістам варто також замислитися над зйомками сферичних відео. Цього разу ми поспілкувалися з Альоною Стулій — режисеркою кіно, реклами та відео 360 — про те, як віртуальна реальність уже використовується для соціальних проектів не лише за кордоном, але й в Україні. Приміром, лабораторія віртуальної реальності Sensorama, де працює Альона, допомагає київським дітям з аутизмом, а також готує освітню VR-платформу для шкіл.
Альона Стулій
— Нещодавно на зустрічі з громадськими організаціями ви шукали шляхи застосування технологій VR/AR у соціальних проектах. Чи знайшли нові напрямки роботи?
— Розкажу про один конкретний проект. Ідея виникла ще раніше, але на зустрічі підтвердилася його необхідність. Центр демократії та верховенства права має кампанію щодо безпечних доріг. У нас виникла ідея створити урок із безпеки життєдіяльності для дітей: розробити симуляцію ситуацій, у яких дитина повинна дати правильну відповідь і запам’ятати таким чином, що робити. Приміром, якщо ти подивився наліво-направо, то можеш перейти дорогу. Якщо не подивився — далі рухатися не зможеш. Тобто дітей не потрібно виводити на дорогу, не потрібно витрачати на це час і ресурси, вчителі не розповідатимуть нудні історії з правилами… Діти нині цікавляться новими технологіями, молодь орієнтована на нові ґаджети. Наше завдання з цими соціальними кампаніями — покласти в начинку цих девайсів важливі речі.
— Google теж робить подібні уроки (Google expeditions). Чим ваші відрізнятимуться від них?
— Основа та ж, але продукти від Google не адаптовані до українських дітей, вони англійською мовою. По-друге, потрібен інколи специфічний контент. Тобто, історію України у Google взяти ми не можемо. По-третє, треба ж робити нове! А за рівнем виробництва контенту Україна не поступається закордонним проектам.
Приміром, ми брали учать у швейцарському проекті разом із компаніями Unicorn Yarn та Imotions GmbH для захисту дітей у мережі: проти цькування в інтернеті (кібербулінг), проти ігрової залежності, проти розповсюдження порно й насильства у відео тощо. Коли ми робили цей проект, в Україні у двох містах відбулися побиття дітей, що набули великого розголосу. Ми зрозуміли, що і для нашої країни ці теми важливі. Тепер ми ведемо зі швейцарськими колегами переговори, щоб ми могли перекласти цей проект і показувати його тут.
— Але для Швейцарії це був платний проект. Для шкіл в Україні ви готові працювати безкоштовно?
— Демоверсія проекту Chornobyl 360 безкоштовна. Ми також тепер безкоштовно робимо презентації освітньої VR-платформи. Але якщо говорити про те, щоб широко впроваджувати VR у школи, про це вже треба розмовляти з державними органами. Технічна база для цього потрібна немала. Також потрібні спеціалісти, щоб на перших етапах навчити викладачів проводити такі уроки. Але процес уже йде.
— Чому взагалі VR варто використовувати в соціальних проектах? Чим віртуальна реальність краща за звичайне відео?
— Візьмімо до прикладу кейс із ООН — «Хмари над Сідрою» (Clouds over Sidra) (у восьмихвилинному фільмі автори стрічки звертають увагу на кризу сирійських біженців та розповідають про повсякденне життя 12-річної дівчинки на ім'я Сідра, яка разом із більш ніж 80 тисячами інших біженців живе в таборі Заатар у Йорданії. — В. М.).
Ця стрічка отримала нагороду престижного Sheffield documentary festival. Результат такого відео ООН вразив. Цей фільм показали на головному прийомі Конференції ООН із надання гуманітарної допомоги Сирії, що відбулася в березні 2015-го. Передбачалося, що в рамках конференції буде зібрано 2,3 млрд доларів, але зібрали 3,8 млрд доларів США. Тобто це реальний вплив на таку фінансову допомогу.
Також є дуже цікавий медичний кейс із реабілітації. У 2013 році швейцарський стартап MindMaze зібрав 100 млн доларів завдяки підтримці міжнародних компаній. Люди після інсультів чи інфарктів (в Україні це теж дуже велика проблема) часто не хочуть проходити реабілітацію, знову вчитися ходити. Їм здається, що все: будеш лежати вічно. А в цій VR-програмі є система стеження за твоїми руками. Тобто коли ти робиш щось правою рукою, ти бачиш, що робиш це й лівою, яка, припустімо, в тебе паралізована. В результаті мотивація людей повертатися до дії підвищилася на 90 %. Тому що ти візуально бачиш, як ти рухаєшся.
— Знаю, що Sensorama також працює з дітьми з аутизмом і тими, які хворі на рак. Як саме ви їм допомагаєте?
— Ми їздимо в дитяче відділення Інституту раку разом із Благодійним фондом Набат. Ми показуємо відео, що викликають позитивні емоції. Діти про ці ролики ще якийсь час продовжують говорити з батьками та обговорюють їх між собою. Ці відео викликають у них інтерес іще до чогось, крім лікарняних речей, а вони проводять у палатах роки. У VR вони проходять екскурсії різними містами, літають на повітряних кулях, плавають із дельфінами, потрапляють у магічні світи. Тобто це часто ті місця, куди вони не можуть потрапити через фізичну слабкість, але очевидно, туди хочуть. Хлопчики завжди просять страшилки, але ми намагаємося обирати спокійніший контент. Після першого показу ми консультувалися із завідувачем відділення, питали, як реагують діти. Він нам дав добро: ні в кого після цього не було ускладнень абощо.
Для дітей з аутизмом щотижня в Києві проходить арт-терапія ArtFriends. Вперше ми долучилися до такої активності рік тому. Провели два заняття, й на другому дитина, яка півроку тому просто хаотично щось малювала, раптом починає малювати квіточки, сонечка — реальні форми. Це важливо для таких дітей, тому що чи не найбільша проблема аутизму — це неможливість інтерпретувати свої почуття й думки у соціально прийнятних формах. І тут раптом дитина, якщо вона щаслива, починає висловлювати цю радість зрозумілим нам способом. Єдина проблема, що в нас немає методології. Ми не медики, не науковці.
— Ви планували їх залучати.
— Так, нині спілкуємося з професорами та аспірантами, які пишуть на тему аутизму дисертації й опікуються дітьми. Найімовірніше, саме вони будуть нам допомагати з цими заняттями надалі. За кордоном теж практикують такі заняття. Але в нас із цим складно, поки немає систематизації процесу. Це повинен бути великий проект, потрібно писати серйозну заявку на грант, залучати міжнародних експертів. І потрібно, щоби знайшлась ініціативна група, яка би це робила.
— Щоб поширити цю практику?
— Нині це робиться для десятка дітей, але статистика поширення цієї хвороби виявилася просто страшною (1 % від усього населення планети, тобто більше, ніж усе населення України. — В. М.).
Крім того, та ж технологія може застосовуватися для посттравматичного синдрому. В Україні, на жаль, нині є з ким працювати в цьому напрямку. Це, приміром, внутрішньо переміщені особи, які замкнуті в собі. Позаминулого року я була в дитячому таборі для дітей-переселенців. Там були діти, для яких лишаються стресом гучні звуки літаків та салютів, вони асоціюють це з війною. Таким дітям уже не підходить пропозиція у м’яч пограти чи на скакалці пострибати. Вони втупилися в телефон і все… А якщо ми покажемо, що цей телефон можна вдягнути на голову і ще щось намалювати, то дітей можна виводити з такого стану.
— Тобто VR застосовують у медицині, психології, в навчанні. Я бачив, дуже цікаві проекти роблять у мистецтві, приміром, Музей сучасного мистецтва у Нью Йорку. Де ще застосовують цю технологію?
— У різних симуляціях. Наприклад, для пожежників у США зробили дуже гарну симуляцію, на якій вони можуть проходити потрібні етапи підготовки. Той же швейцарський кейс, про який ми говорили — це ж захист особистого простору людини. До речі, для цього проекту Sensorama розробила спеціальний шолом, який допомагає відчути різні ситуації від першої особи. Приміром, ти стоїш, а на тебе кричать люди. Це допомагає побути в тілі жертви, побачити, як це — бути пригніченим.
Ми зараз готуємо також проект симуляцію з надання невідкладної медичної допомоги в умовах бойових дій та інших екстрених ситуацій. Плануємо дещо на тему екології разом зі Всесвітнім фондом дикої природи (World Wildelife Fund). Поки що ми зупинилися на мотиваційному смішному 360-ролику, що пов’язаний із забрудненням навколишнього середовища. Сподіваємося, що наше відео може стати вірусним. Наразі немає вірусних відео 360, вони не вистрілюють.
— Це було наступне моє запитання. Чому 360 поки не настільки популярний? Поки що не помітно в Україні VR-буму.
— Інтерес іще не такий великий, але він уже чималий. Багато комерційних компаній нині звертаються із замовленнями реклами у 360. Минулого року ми знімали відео навіть для «Океану Ельзи». Саме тепер і буде бум. Проблема в тому, поки що є технічні обмеження, через які це не може стати супермасштабним. Але, приміром, Sony PlayStation, ігрова платформа, яка розробляє VR-ігри, чудово почувається. Прогнозують, що до 2020 року ринок VR/AR (AR — доповнена реальність. — В.М.) становитиме 150 млрд доларів. Це багато. Нещодавно технологією доповненої реальності вирішила займатися Apple.
— Але для соціальних проектів це поки що дороге задоволення?
— Дивлячись що. Я не впевнена, що якийсь крутий ролик з іменитим режисером і застосуванням купи графіки буде дешевшим, ніж зняти щось у 360, але ідейне. Ця технологія нова, недешева, але вона не дорожча за те, що вже існує. Потрібно тільки розкачувати суспільство й товаришувати з державними структурами. Тому що навіть, приміром, коли ми зробимо програму для шкіл, нам потрібно, щоб її впровадили.
