Ми є те, що ми їмо. Ми є тими, які новини споживаємо, інформація якого характеру нас оточує. Боротьба між зрадою та перемогою, між реформами та інфляцією, між новинами з АТО та пошуками шляхів до миру, і все це на фоні новинної стрічки, кількість кримінальної хроніки в якій запевняє в небезпечності навколишнього світу. Десь має бути і світло в кінці тунелю сьогоднішнього інформаційного простору.

Місія журналістики — не лише інформувати людей, розказуючи про факти та події, які відбулися, але й показувати шляхи вирішення різних соціальних проблем. Такий підхід отримав назву “конструктивна журналістика” або “журналістика рішень”.

Це нова форма журналістики, яка використовує методи позитивної психології при написанні новини, водночас не нехтуючи основними журналістськими стандартами. Це можливість вказати людям альтернативний шлях, показати варіанти вирішення проблем, можливості виходу з кожної складної ситуації.

На думку медіадослідників (Увер Крюгер (Німеччина), (Кетрін Гілденстед (Данія), цей підхід має реабілітувати журналістику, повернути довіру до неї, враховуючи безкінечний потік негативних новин, конфліктних новин, які призвели до відсторонення від ЗМІ, негативного іміджу журналістики загалом.

Конструктив, а не сліпий позитив

Важливо зрозуміти, що конструктивна журналістика - це не лише позитивні новини, які викликають в аудиторії приємні емоції. Це насамперед журналістика точна та достовірна, яка висвітлює подію об’єктивно, і вона не має бути надміру радісною чи надзвичайно оптимістичною. Так вважає журналістка й дослідниця конструктивної журналістики Даніела Батіст. Головний принцип, за словами Батіст, у тому, щоб розповідати всю правду про ситуацію, але водночас не фокусувати на суцільному негативі, а показувати шляхи вирішення проблеми.

Тому до 5 загальних питань журналістики “хто?”, “що?”, “де?”, “коли?” і “чому?” вона пропонує додати шосте запитання “що тепер?”. “Історія не має закінчуватися питанням “чому?”, це залишає у читача почуття безпорадності, якщо вони не розуміють, що робити з цією інформацією”, — говорить Даніела Батіст у статті для International journalists’ network.

Про необхідність дотримання професійних стандартів у всіх жанрах, в тому числі і в конструктивній журналістиці, говорить і керівник магістерської програми з медіакомунікацій УКУ Вікторія Романюк: “Для нас важливо навчити студента зважено підходити до відбору та аналізу будь якої теми, створювати глибокі матеріали, підкріплені фактами та позбавлені маніпуляцій, нагнітань і загравань з аудиторією. Гадаю, що в певній мірі це і є конструктивна журналістика”.

Дослідниця Карен Макінтайр зі Сполучених Штатів та вчена Кетрін Гілденстед із Данії, які спеціалізуються на дослідженнях саме конструктивної журналістики та її необхідності, вирізняють такі її чотири типи:

• Журналістика рішень, яка передбачає історії про те, як люди реагують на проблеми та долають їх.
• Журналістика перспективи, яка включає в себе фокусування на майбутньому, це нова концепція пошуків, яка стосується психічного представлення та оцінки можливого майбутнього, прогнозування та мрій. Журналісти в цьому випадку можуть ставити питання про те, як можна вирішити цю чи іншу проблему, що треба зробити, аби люди стали співпрацювати, чи який прогрес вони в цьому вбачають.
• Журналістика миру, що поєднує в собі журналістику перспективи та рішень. Вчені вважають, що журналіст має дивитися на конфлікт не тільки як на двосторонню бійку із фокусом на те, що хтось перемагає, а хтось програє, але як на виклик та можливість прогресу в результаті цього конфлікту. Також журналістика миру, повідомляючи про конфлікт, обов’язково повідомить про те, як цей конфлікт почався, хто працює над тим, щоб його припинити, і хто виграє від перебудови, відновлення.
• Відновні наративи, які, у свою чергу, зосереджуються на висвітленні внутрішніх конфліктів, наприклад із зображенням усіх зусиль, які будуть докладені, щоб подолати їхні наслідки, описом причин, чому певна трагедія могла статися і як їх уникнути в майбутньому. Про такий жанр матеріалів, як “відновний наратив”, пише і “Детектор медіа” з посиланням на Images & Voices of Hope та на виконавчу директорку цієї організації Меларі Джин Теноре. Цей жанр фокусується на відновленні життєвих сил у людей, особливо у конфліктні та трагічні періоди історії.

До прикладу, журналіст, який пише в такому жанрі, на думку Меларі Джин Теноре, повинен:

1. Висвітлювати складну правду. Не ігнорувати важкої ситуації, але замість того, щоб фокусуватися на тому, що зруйновано, зосереджуватися на тому, що відновлено — шукати надію та можливості.
2. Акцентувати увагу на прогресі. Розповідати про шлях від трагедії до можливості. Показувати не лише, де є зараз людина — але і як вона дісталася туди.
3. Показати, що життєва стійкість — це набуте вміння. Історія й досвід однієї людини може чогось навчити іншу, яка теж переживає складний час.
4. Усвідомлювати, що зцілення — це тривалий процес. Відновлення може забирати місяці й роки, й це треба пояснювати в матеріалах.
5. Ґрунтуватися на силі. Відновний наратив підкреслює сильні сторони людини.
6. “Візит у минуле”. Поглянути, як люди в таких чи ще складніших ситуаціях знайшли способи вирішення.

Закордонний конструктив

Журналістика рішень, журналістика впливу, журналістика контексту — за кордоном вже досить давно говорять про важливість такого виду матеріалів для аудиторії. Низка відомих лідерів медіаринку зробили конструктивну журналістику частиною своєї роботи. Наприклад, The New York Times заснував окремий розділ “Fixes”, мета якого у пошуку рішень та того, чому ці рішення працюють.

Серед історій такого розділу є новини про те, як зробити вагітність афроамериканських жінок безпечнішою, як підвищується ефективність навчання дітей, якщо до процесу приєднуються батьки, як місто Філадельфія протистоїть зростанню героїнових наркоманів тощо. Розділ “Good news” має відомий сайт “The Huffington post”, де серед просто позитивних новин про домашніх улюбленців зустрічається і конструктивна журналістика з прикладами долання проблем та складних ситуацій.

The Guardian так само запустив розділ “The upside”, який фокусується на можливості журналістики сприяти позитивним змінам.

“Цей розділ займається пошуком людей, інновацій, рухів, які пропонують відповіді. Від соціально відповідальних підприємців до науковців, екологічних чемпіонів та неоспіваних героїв, ми шукаємо винаходи, рішення та приклади лідерства, які надихають”, — пишуть в редакції видання. Більш того, саме в The Guardian зазначили, що такі новини привертають увагу багатьох читачів, збирають чимало перепостів й переглядів, а отже, є сенс продовжувати далі.

Не тільки продовжувати далі, але й збільшувати присутність конструктивної журналістики загалом взялась окрема організація - Solutions Journalism Network. Свою місію вони вбачають у “збалансуванні новин історіями, які показуватимуть потенційний шлях, алгоритм дій”. На думку авторів ініціативи, такі історії “можуть покращити публічний дискурс, стимулювати активність громадян, зменшити поляризацію, а також зміцнити демократію”.

На сайті організації можна пройти курси онлайн про те, як висвітлювати конфлікти, як брати інтерв’ю з конструктивним акцентом. Крім того, мережа проводить тренінги з журналістики рішень, поєднує між собою ньюзруми, які готові вчитися та співпрацювати в поширенні й створенні таких історій.

У Данії, Нідерландах зрозуміли, що журналісти мають вчитися баченню окремої конструктивної перспективи ще у школах журналістики. Так, вже у 2015 році там стартував спеціалізований курс, присвячений цьому типу журналістики, де студенти вчаться використовувати методики позитивної психології при підготовці матеріалів.

Чи є такі ініціативи в Україні?

Українські викладачі, з якими ми поспілкувалися, розповіли, що окремого курсу конструктивної журналістики у їхніх вузах наразі не викладають, проте вони намагаються інтегрувати ці принципи у інші дисципліни.

Так, старша викладачка факультету журналістики ЗНУ Наталія Виговська зазначає: “Думаю, що конструктивну журналістику як метод варто впроваджувати курси, що вже існують: на факультетах, зазвичай, достатня кількість курсів, на яких студенти мають змогу навчитися створювати адекватні новини чи історії. Але контекст конструктивності при створенні будь-яких новин або історій має (чи міг би) закладати викладач”.

Схожу позицію займають і в УКУ, як розказала керівник магістерської програми з медіакомунікацій Вікторія Романюк: “По великому рахунку, конструктивна журналістика - це якісна журналістика, яка не лише розтлумачує, але й генерує ідеї, демонструє приклади вирішення проблеми. Окремого курсу "Конструктивна журналістика" на Магістерській програмі з медіакомунікацій УКУ немає, але елементи його інтегровані в інші дисципліни”.

В українських медіа теж присутні приклади конструктивної журналістики, і теж переважно у спеціальних спецрубриках та спецпроектах. Так, у рубриці “Життя”, що на "Українській правді" є відразу кілька спецпроектів, які цілком відповідають суті журналістики рішень. Фокусуються ці спецпроекти на позитивних рішеннях непростих соціальних проблем.

Наприклад, спецпроект “Життя з “нуля”, що розповідає успішні приклади українських переселенців, які зуміли досягти успіху, інтегруючись у нові громади. Ще одним прикладом такої журналістики на УП є спецпроект “Нові громади”, який зосереджується на історіях успіху українських міст у рамках децентралізації.

Показує наочні приклади того, яких результатів можна досягти, об’єднавшись в територіальну громаду та взявши на себе відповідальність за територію. Приклади успішного дрібного підприємництва друкує на своїх шпальтах “Газета по-українськи”, це досвід звичайних людей, які змогли подолати фінансові труднощі, започаткувавши свою унікальну справу.

Редакторка Kyiv Post, кураторка проекту “Журналістика Толерантності” Альона Жук розповіла ІМІ про подібні матеріали у їхньому виданні: “Усі статті з нашої серії "Журналістика толерантності", де ми пишемо про проблеми людей з чутливих груп населення, побудовані на історіях людей, які щось змінюють, які надихають. Наприклад, про проблеми з працевлаштуванням людей з інвалідністю, ми розповідаємо через історію сліпого тріатлоніста-чемпіона Василя Закревського, який відкрив масажний салон, де працюють люди з вадами зору, а також через розповідь про пекарню "Good Bread from Good People", де працюють люди з ментальною інвалідністю”.

Разом з тим Альона Жук вважає, що не в усіх темах доречним є застосування принципів конструктивної журналістики, але у її редакції у більшості соціальних матеріалів вони використовують такий підхід. “Звісно, є теми або жанри, де приклади вирішення проблем виглядатимуть штучно, наприклад у коротких новинних історіях про політику”, - зазначила редакторка.

Попри те, що приклади журналістики рішень в українських медіа присутні, їхня кількість порівняно з іншими матеріалами залишається під питанням. Тому ІМІ планує провести моніторинг рівня присутності конструктивної журналістики в українських ЗМІ. Окрім якісної, професійної журналістики, об’єктивного, точного опису того, що відбувається, не менш важливо представляти аудиторії перспективу, варіанти рішень, можливості розв’язання конфліктів у матеріалах. За сьогоднішніх реалій українській аудиторії це не менш важливо, ніж збалансоване інформування.

ІМІ