Громадянська журналістика стає все більш поширеним явищем. Наявність портативного аудіо-відеозаписуючого пристрою в кожного на смартфоні і існування мобільного інтернету і соцмереж роблять можливості поширення інформації нечуваними. Відповідно, розширюється й коло осіб, які займаються інформаційною діяльністю непрофесійно, час від часу. Це явище отримало назву «громадянська журналістика». Щоправда в різних фахівців є розбіжності щодо кола осіб, які підпадають під це поняття. Більшість експертів погоджується, що під громадянську журналістику підпадає поширення інформації про факти і події, що трапилися, і мають суспільний інтерес. При цьому під громадянську журналістику не підпадає політична діяльність, поширення філософських поглядів, навчальна, консультативна та інша подібна діяльність, яка хоч і передбачає поширення інформації, проте така інформація не несе новинного характеру.
Часом громадянська журналістика подається як альтернатива звичайній журналістиці, ба більше – протиставляється їй. Часом згадується, що громадянська журналістика не врегульована законодавством. Однак такі твердження не відповідають дійсності.
Громадянська журналістика за сутністю своєю є одним з видів реалізації загального права на свободу слова. Відповідно до статті 34 Конституції України:
«Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.»
Це загальне право, у тому числі в частині збирання, зберігання, використання і поширення інформації – і воно поширюється на всіх осіб незалежно від наявності або відсутності статусу журналіста. Так само й обмеження свободи слова, які можуть застосовуватись відповідно до закону – стосуються журналістів так само, як і осіб без журналістського посвідчення.
Аналогічно однаковий статус мають журналісти і особи без журналістського посвідчення в роботі з публічної інформацією. Закон України «Про доступ до публічної інформації» не робить різниці між журналістами і рештою, зокрема стаття 2 цього закону визначає, що його є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Запит на доступ до публічної інформації відповідно до статті 19 Закону не передбачає потреби вказувати наявність або відсутність статусу журналіста. Строки задоволення запиту, передбачені статтею 20, також не залежать від наявності статусу журналіста.
Так само право на відвідування судових засідань і здійснення фото-, аудіо- і відеофіксації перебігу на портативні аудіовізуальні записуючі пристрої гарантується не тільки журналістам, а й будь-якій іншій особі. Зокрема стаття 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що будь-які особи, присутні в залі судового засідання, та представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених законом. Аналогічні норми визначено у відповідних процесуальних кодексах. Обмеження щодо висвітлення судового процесу, зокрема обмеження передбачені в кримінальному процесі, - поширюються так само на журналістів, як і на інших осіб.
Проте у професійних журналістів, які мають відповідний статус, що підтверджений належним чином – є й додаткові права. Зокрема вони перелічені у статті 25 Закону України «Про інформацію» і включають в себе право здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів; право безперешкодно відвідувати приміщення суб'єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними проводяться, та бути особисто прийнятим у розумні строки їх посадовими і службовими особами; право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації тощо. Порушення проти журналістської діяльності тягнуть за собою суворішу відповідальність, ніж порушення проти права на інформацію – кримінальне законодавство містить спеціальні норми, передбачені статтями 171, 345-1, 347-1, 348-1, 349-1 Кримінального кодексу України, що передбачають реакцію держави на різноманітні посягання на журналістську діяльність. Громадянські журналісти на таку реакцію розраховувати не можуть, на них поширюються загальні норми чинного законодавства, у тому числі щодо захисту від протиправних дій. Зареєстровані журналісти мають додаткові права щодо присутності на різноманітних заходах під час виборчого процесу, у тому числі під час голосування в приміщенні для голосування та підрахунку голосів на виборчих дільницях – таке право прямо передбачено Виборчим кодексом України. Також журналісти відносяться до однієї з категорій, які можуть отримати дозвіл на так звану «травматичну зброю» відповідно до Наказу МВС № 379 (на жаль, це є причиною появи великої кількості «фейкових» журналістів, які отримують статус журналіста не для зайняття інформаційною діяльністю, а саме для отримання травматичної зброї).
Тож підсумовуючи можна зазначити, що громадянські журналісти мають можливість збирати, зберігати і поширювати інформацію майже нарівні з професійними журналістами. Хоча й можливості громадянських журналістів в деяких випадках обмежені, як і державний захист їх інформаційної діяльності від протиправних посягань. Однак це геть не означає, що громадянські журналісти не є суб’єктами інформаційної діяльності, не мають прав і можливостей в інформаційних відносинах, не можуть користуватися інструментами та засобами, якими користуються професійні журналісти.
