«Детектор медіа» публікує двадцятий текст проекту моніторингу журналістських розслідувань, останній за 2018 рік.
Моніторинг «Детектора медіа» охоплював шість загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший») і «Ліга корупції» («112 Україна»). Дослідження складалося з аналізу якісних показників у формі таблиць і суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спиралися на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.
Зраділи чи не дуже? Здивовані? Думали, ми нарешті дамо вам спокій і мовчки зникнемо? Ні, доведеться ще трішки нас потерпіти. Скільки? Ну зовсім трішки, а тоді, мабуть, усе. Ну, тепер точно зраділи. Ми вирішили вчинити хитро і не псувати настрою нашим славетним розслідувачам та їхнім блідим копіям напередодні святкового сезону. Подумали, що дрібничка, але їм буде приємно. До речі, про дрібнички. Сіли ми після тривалої перерви подивитися різні проекти і стали більше помічати — так, так, тих самих дрібничок, які «роблять» (або не роблять) розслідування. Нареготалися, скажемо вам. Подекуди прикольні ці ваші «розслідування».
«Гроші», випуск 14 сезону 12 від 6 грудня 2018 року
https://youtu.be/AvxcqoW8YXU
Якщо говорити про деталі, то у «Грошах» із цим ситуація неоднозначна. Тобто, в одному-єдиному випуску проекту можна, з одного боку, чітко дотримуватися партійної лінії про те, кого мочити, а кого чіпати не треба, з іншого — забувати про такі дрібнички, як журналістські стандарти і право на відповідь. Можна експериментувати з форматом, а паралельно — з наголосами й нормами словотвору. Пригадуємо, ми завжди дивувалися, що в російській літературі пишуть «Дмитро», а не «Дмытро». Але ніколи не чули, щоби хтось так казав вживу. І ось нарешті почули це в «Грошах»! Журналіст реально запитував людей про «Дмітра». В лікарні в українській глибинці. Про Дмітра. Український журналіст в Україні. Але то таке.
«Гроші» далі продовжують фокусуватися на 3-4 темах за випуск. Що, звісно, тішить. На жаль, зменшення кількості сюжетів наразі не надто позначилося на їхній якості. Вона викликає більше запитань, аніж дає відповідей. Ну і, звісно, не обійшлося без Порошенка. І це правильно. Нехай не розслабляється. Не томосом єдиним, як то кажуть.
Ішлося про купівлю Держуправлінням справами (ДУСею) двох автівок «за 40 мільйонів гривень» (насправді за 36 мільйонів). Їх нібито придбали саме для Порошенка. Хоча не факт.
Олександр Дубинський для нагнітання згадав «убивчі тайни» президентського кортежу. І, мабуть, уперше в житті вжив слово «деінде». Напевне, тому він помилково вимовив його з наголосом на останньому складі. (Слід зазначити, що згодом він вжив його вдруге, вже правильно — ставимо «плюсик».) Утім, емоційний фон для сюжету було задано, й далі ніхто не напружувався. А даремно. Адже тема дуже цікава, і могла би бути навіть ексклюзивна, якби журналісти замість додавання перцю й пафосу справді хоч трохи попрацювали. Та їх вистачило лише на розповідь про те, як відбулася закупівля (тендер провели за переговорною процедурою і взяли у фірми екс-депутата Васадзе), спілкування з конкурентом, який пропонував автівки за меншу ціну і якого викинули із закупівель.
«Чому таке дороге авто?» — запитаєте ви. «Питання відкрите», — кажуть автори, бо «Гроші» лише чекають відповіді на запит від ДУСі. «Для яких потреб закуплено ці автомобілі?» — запитаєте ви. І тут не почуєте жодної відповіді. Хіба Google вам підкаже, що буцімто для обслуговування іноземних делегацій, а не Петра Олексійовича. Але журналісти не заглиблювалися. До речі, відповідь уже отримали? І що там?
Далі був дивний сюжет про смертельні ДТП, стилізований під дайджест резонансних смертельних аварій за участі мажорів та можновладців. Навіть вихід ведучого у люди взяти «каву з ларька» не надав йому жодного змісту. Найбільше вразило вперте намагання журналіста переконати всіх своїх співрозмовників, що можливий винуватець однієї з трагедій усе ж таки міг бути напідпитку. Попри їхні заяви про те, що це не так. Ну, може, хоч трішечки, ніби благав автор. А навіть якщо й не був, то міг бути! Або буде наступного разу! Усе це надто складно для нашого простого моніторингу з його дурними стандартами.
Не обійшлося й без церковної теми. Андрій Засаднюк (нечасто побачиш, щоб «Гроші» титрували журналістів) нагадав про обшуки у священиків УПЦ МП, про те, що там знайшли літературу, яка містить ознаки розпалювання міжрелігійної ворожнечі (мабуть, злив судових та експертних документів), навіть зачитав окремі уривки. Автор також пішов у Лавру, де купив книжки, які, за словами журналіста, містять дискримінацію за релігійною ознакою. Поспілкувався з експертом, пішов до церкви, показав нетитроване відео і... все. То що там зі священиками? Що з літературою? Тема в переддень Собору була актуальною, але заваленою.
Останній сюжет, який ми оцінювали, стосувався актуальної теми — війни на сході та воєнного стану. Через періодичні вибухи на складах Україна ризикує лишитися без боєприпасів. Ухвалено рішення про будівництво сучасних сховищ, на що планують витратити 10 мільярдів гривень.
Закупівлі, звісно ж, засекречені. Однак «Гроші» звернули увагу на дрібнички — в жовтні 2018-го, коли Президент урочисто відкривав початок будівництва такого сховища на Хмельниччині, в репортажі його каналу засвітили деталі будівництва, розташування тощо. Лунали й гучні обіцянки. «Плюси» вирішили перевірити, як просунулася справа.
Журналіст Олександр Крижанівський (протитрували) поїхав на це розпіарене й тим самим частково розсекречене будівництво. Йому навіть вдалося поспілкуватися із представником фірми-підрядника, яка виконувала роботи. Журналіст звернув увагу на ще одну «дрібничку» — його співрозмовник був у куртці «Укрбуду», але свій зв'язок із цією компанією коментувати відмовився. Тим часом вона пов'язана зі скандальним народним депутатом Микитасем, та й у доступних договорах було виявлено, що фірми, пов'язані з Микитасем, здійснюватимуть авторський нагляд за будівництвом сховищ та інших об'єктів.
Якщо додати, що були коментарі експертів, то початок був реально захопливий. Це сенсація, реально круть, подумали ми. Однак потім усе посипалось. Адже із самим Микитасем ніхто не поспілкувався, а це в такому випадку просто необхідність. Раніше ненависний «Грошам», а нині вже «нормальний» народний депутат Сергій Лещенко безапеляційно заявив, що такі схеми прокручуються з дозволу «Порошенка та Кононенка» (їхній коментар?), експерт сказав про відкат на таких проектах у 20 %, але цю тезу теж ніхто не перевірив і не підтвердив. Хоча загалом дуже класна тема й хороша робота журналіста «в полі».
Ми звернули увагу на ще одну важливу дрібничку — «Гроші» стали позначати інсценування. Не всюди, але часто. Виявляється, неможливе все ж таки можливо. Навіть якщо це не через нас, дякуємо. Щиро.
Висновок: поки що пазл не склався.
«Стоп корупції», випуск № 196 від 9 грудня 2018 року
https://youtu.be/JoqzLFtyGh0
Нарешті маємо випуск «Стоп корупції» для аналізу, який досі в онлайні. Бо інші кудись зникають. Мабуть, то глюк у YouTube. Вірус, який косить винятково «стрьомні» сюжети «Стопкору».
Нам запропонували кілька сюжетів, перший із яких змусив замислитися над власним низьким рівнем фінансової грамотності. Адже щоби зрозуміти, про що йдеться, треба пройти навчальний курс із фінансів. А то й банкіром стати. Гм, ідея.
Щоб ви розуміли, це був матеріал про «скандальний закон про СПЛІТ». Ви не знаєте, що таке СПЛІТ? Та цей закон (насправді законопроект) викликав цілу хвилю протестів! Ви не знаєте? Та це ж відомий закон 2413-а! Ви не в курсі?
«Тож чим СПЛІТ небезпечний для кожного з нас?» — знову запитує автор Кирил Вольний. Та скажіть ви нам уже, волаємо ми, й, неначе собака Павлова, чекаємо, коли нам нарешті кинуть смачну кістку відповіді.
Але Кирил Вольний — журналіст суворий, він дражниться далі. Він немов випробовує наші нерви й терпіння. СПЛІТ стає як бабай, як ідея-фікс, яка снитиметься нам ночами, бо за три хвилини журналіст та експерти промовляють це слово зо два десятки разів, так і не розтлумачивши, що воно означає. Одне нам зрозуміло — від нього залежить наше життя, майбутнє наших дітей і цієї землі.
Тим часом тортури тривають. «Законотворча ініціатива цього закону», «спліт СПЛІТА», «про законопроект про СПЛІТ ми ще почуємо». Ууууу! Нарешті не витримуємо, робимо паузу та ліземо в Google. Тю! Та це ж про фінансовий ринок. СПЛІТ (акцій) — це операція, що приводить до збільшення числа акцій в акціонерів пропорційно їхній частці в капіталі. У контексті програми ж СПЛІТом обізвали законопроект, яким «пропонується здійснити перерозподіл повноважень державного регулювання фінансової діяльності від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, до Національного банку України та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку». Он воно як! А ми думали, йдеться про психологічний трилер «Спліт» Найта Ш'ямалана, а заодно і його майбутнє «Скло»...
Із подивом дізнаємося, що на цю життєво важливу для кожного з нас тему навіть прес-конференцію в Києві провели, де за напівкруглим столом невдоволених сидів і представник «Стоп корупції». Сидів як противник цього самого СПЛІТу. Така ось дрібничка. Ну а його колега зі «Стопкору» — той, що автор сюжету, звісно ж, підійшов до теми всебічно й неупереджено. Насмішили.
Самі розумієте, що в усьому винен НБУ. Навіть Гонтареву згадали, про яку вже й «Гроші» забули. Бо «Стоп корупції» завжди на стороні народу й добра. Ще одна цікава деталька — що більш упереджені сюжети робить «Стопкор», то краща в них інфографіка. Може, бюджети інші? Питання.
Наступний сюжет був про аграрних рейдерів — точніше, про один із таких випадків — конфлікт навколо ТОВ «Фермер Арго» та «Добрий господар» на Харківщині. Щоби згустити фарби, в назву додали «під прицілом прикордонні регіони». Самі розумієте, це вже атака як мінімум на державу Україна. У сюжеті звинуватили в рейдерстві СБУ, фактів і тверджень «жертви» ніхто не перевіряв, у результаті — повна маніпуляція та використання риторики про воєнний стан. Ну і улюблене: «“Стопкор” і надалі стежитиме за розвитком подій». Усе ще менш зрозуміло, ніж СПЛІТ.
Вже не йдемо, а повземо далі. На нас чекає щось середнє між переказом відомих фактів і відео громадських активістів про будівництво хутроферми на Львівщині. Про цей інвестиційний проект повідомляли ЗМІ, як і про мітингселян, які проти такого сусідства. Нічого нового нам не розповіли. Журналістів у сюжеті ми взагалі не побачили, хоча хтось там розмовляв з інвесторами та місцевою владою. Склалося непереборне враження, що журналістів там і не було, а все відео зняли на телефони активісти «Стопкору». Досвід показує, що це часто одне й те саме. Ну, в розумінні цієї дивовижної організації.
А насамкінець — ще одна відверта «заказуха» про ЖК «Патріотика», банк «Аркада» й забудову Осокорків у Києві. Оптом дешевше? Фу.
Висновок: дуже тхне — ніби й дрібничка, а неприємно й хочеться вийти.
«Ліга корупції», випуск від 8 грудня 2018 року
https://youtu.be/JoqzLFtyGh0
Ніби й свіженький проект, а з ідеями вже проблеми. Коли ми сіли дивитися нову «сорокап'ятку» «Ліги» під назвою «В'язниці особливого режиму», в нас одразу виникло відчуття дежавю. Стоп, ми ж це вже бачили! Знову про колонії (тепер жіночі, але з використанням відео з попереднього разу), про нестерпні умови для ув'язнених, про порушення трудових прав. Усе це вже було у вересневому випуску. І складається враження, що нова порція «каталажки» пов'язана не з бажанням розкрити тему глибше чи «дотиснути» владу для вирішення болючого питання, а з... необхідністю чимось закрити ефір. Ну, може, інша тема зірвалася або хтось захворів чи поїхав у відпустку, хтозна. Чи вдалося закрити дірку в ефірі? Так. Чи вдалося розслідування? Ні. Чи лишилися тривожні для проекту моменти? Так.
Цей фільм був ще більш подібний на документалку чи якийсь моніторинг умов утримання жінок у колоніях і СІЗО на Харківщині, Полтавщині, Чернігівщині, Дніпропетровщині, Тернопільщині. З одного боку, масштабно, з іншого — навіщось зробили вульгарно. Мікрофон журналістки (чи помічниці кандидата у президенти Добродомова) заблурили (проглядалося лого ICTV, але ми можемо помилятися), однак чомусь не заблурили обличчя дитини, мама якої відбуває покарання. Журналістка поїхала до Тернопільщини, щоби побачити, в яких умовах перебувають хворі на туберкульоз, але не спромоглася ні на що більше, аніж тролінг головного лікаря.
У дублі попереднього матеріалу нам знову розповіли, як у колоніях усі «гарують» на виробництві, про тяжкі умови, про антисанітарію, про мізерну платню, про покарання, накрутки й заробітки на ув'язнених. Знову не позначили інсценування, використали старі сцени й чужі кадри. Лунали звинувачення про зловживання, але з керівниками колоній про ці зловживання ніхто не говорив. Або цього не показали. Що стосується вищого керівництва в Міністерстві юстиції, то нам показали лише вересневе відео з тим самим коментарем.
А апофеозом «розслідування» став незрозумілий фокус на сексуальні взаємини між жінками в колоніях, провокативні натяки, запитання до засуджених, із якими спілкувалася журналістка. До чого це взагалі?
Висновок: промах.
«ЦРУ», випуск від 6 грудня 2018 року
https://youtu.be/DC3lSqGLrCc
«Як взяти 300 мільйонів гривень з міського бюджету і пустити їх за вітром», — почала Тетяна Мартинюк і пообіцяла розкрити нам особливості господарювання комунальних підприємств, а також розповісти, як обдурити державу двічі й не почервоніти, про «фірми-пустушки» й відкати.
Виконувати обіцяне взялася агентка Інна Попович. Але перед тим, як узятися за діяльність київського комунального підприємства «Плесо», журналістка й ведуча вирішили згадати про нас і наш моніторинг. Мовляв, ми їм дорікнемо, «що в ЦРУ з актуальністю щось не те, бо надворі новий рік, а програма вирішила зайнятись благоустроєм пляжів» і що «це не криза жанру». Дякуємо, це честь. Тим більше, що далі у випуску про моніторинг «Детектора медіа» скажуть іще раз. А це вже не випадковість, а збіг обставин. Якби сказали про нас утретє, була би закономірність, але ні. Чекатимемо.
Та повернімося до «неактуального» розслідування. Нам накидали інформацію про купу тендерів, роздрукували документи з одного з них і поїхали на озеро Алмазне на столичній Троєщині, щоби подивитися, як його облаштували, на що виділено кошти. Ми не зовсім зрозуміли, що саме збиралися перевіряти, чи ознайомилися з графіком проведення робіт. Навіть сама авторка визнала, що спершу не знайшла нічого цікавого і вже збиралася вертатися в редакцію, коли — бац! — побачила дивні речі.
І тут (о, ми дочекались цього!) вона каже, що не експертка, тому йде шукати когось з експертів. «Щоб нас не називали експертами з усіх питань». Ми таке робили, тому натяк зрозуміли, але ви, шановні, не нам послугу робите, а роботу свою виконуєте. Ми навіть більше скажемо: якщо журналіст експерт, то теж треба шукати експерта для коментарів. Уявляєте парадокс? Та найсмішніше, що сама авторка каже: «Ми не експерти, але експерт розповів більше». Ось такі експертні парадокси, шановні.
До речі, ми теж не експерти, тому порадилися з експертами, і ті підтвердили нашу думку: у вашого експерта в сюжеті брак по звуку. Ось така невтішна для вас експертна оцінка.
Отож, на озері замість запланованого і профінансованого благоустрою знімальна група побачила ймовірне вимивання піску. Може, це етап роботи? Нібито ні, але ми не знаємо. Як і скільки коштів уже на це все витрачено? Знаємо лише, що підряд отримало ТОВ «Логос фінанс», а благоустроєм і не пахне.
Активіст Костянтин Піонтковський сказав про 700 мільйонів і про зловживання, однак «ЦРУ» вирішило не заглиблюватися в ці питання. Говорять про відкати на фірми-прокладки. Але чомусь схеми ми так і не побачили. А запитання заступнику голови КМДА нам теж були незрозумілі. Хоча журналістка каже, що незрозуміла саме його відповідь. Чиновники запевнили, що вимивання піщаної суміші — частина робіт. Але й цього журналісти не перевірили, хоча поставили під сумнів.
Пішли в КП «Плесо», а в. о. начальника сказав, що зайнятий, бо нарада. Журналістка замість питати щось конкретне випрошувала дві хвилини для розмови. У результаті не отримала нічого. З нею пообіцяли зв'язатись, але за тиждень цього так і не зробили. І журналістка більше не поїхала, забила шукати розмови з керівництвом, але знайшла його незадекларований будинок.
Тема — цікава, знахідки — ще й як, а от показати обіцяне, як вимивають бюджетні гроші, як керівництво КП наживає хатинки, та ще й без позиції сторін, якось не вийшло. Єдине, що потішило, — це найкраща за довгий час, що ми бачили, інфографіка.
Ну, а тепер, оскільки ми все ж таки експерти, то як експерти підсумуємо. Тему не розкрито, сорі. Як це можна було зробити? У вас є незрозуміле використання мільйонів на благоустрій якогось об'єкту, який, за словами активіста, не є місцем, де можна купатися. Почніть із самого початку: чому і хто вирішив його облагородити (рішення ради, адміністрації, коментарі, запити), скільки коштів і на що конкретно вже витрачено (портал публічних фінансів, електронних закупівель, запити), чи відповідає те, за що заплатили, тому, що в реальності (виїзд на місце, коментарі експертів), як прокоментують це зацікавлені сторони (влада, комунальне підприємство, підрядник, правоохоронці — хоч під незадекларованими будинками ловіть, ваші проблеми, іншим вдається), які загрози для екології, яке ставлення мешканців? Інакше кажучи, хто винен і що робити?
Висновок: можна краще.
«Схеми», випуск № 197 від 6 грудня 2018 року
https://youtu.be/DC3lSqGLrCc
Наталка Седлецька розпочала з пояснення, навіщо виявляти корупційні активи посадовців. Мовляв, це треба для того, щоб рано чи пізно їхнє майно конфіскувати, а гроші повернути ошуканим громадянам. Схему «Схем» щодо повернення грошей «ошуканим громадянам» ми не зрозуміли. Хіба що в бюджет і на пенсії, чи як?
Але випуск не про те. «Схеми» повернулися до статків одного з «вічних» героїв своїх розслідувань — судді під слідством Віктора Татькова. Це справді глиба українського судочинства часів Януковича. Разом із суддею Ємельяновим його можна вважати одним із символів тієї доби, про що вже були численні матеріали.
У судді вже знайшли сотні об'єктів нерухомості. Цього разу Олександр Чорновалов розповів про досі невідому нерухомість Татькова на середземноморському узбережжі Іспанії. Нам зробили екскурс попередніми розслідуваннями (переважно не титруючи дати зйомок), дослідили іспанські офіційні реєстри. З'ясувалося, що фірми екс-дружини і доньки судді з 2016 року придбали в районі Малаги просто купу елітного житла і землі (62 га). До речі, першу, тобто екс-дружину, авторові вдалося видзвонити, за що ставимо великий «плюс».
Колишня дружина каже, що то все неправда і що вона живе під обстрілами в Донецьку. Донька ж не відповідала. Щодо відповіді від самого судді, то її «на момент виходу сюжету не отримано». «Спілкувалися» з Віктором Татьковим через адвоката, який казав, що його клієнт хворий і проходить певні медичні маніпуляції. До речі, чутки про не найкращий стан здоров'я екс-судді ходили давно, тому повіримо на слово. Також «Схеми» запитали письмово в іспанських правоохоронців, чи планують розслідувати можливе відмивання коштів, але — о несподіванка! — «на відповідь ще чекаємо». То хоч дочекалися?
І якщо ми всі дивувалися перемозі Романа Насірова в суді про його незаконне звільнення з посади очільника фіскальної служби, то магнат Татьков теж виграв суд щодо звільнення його парламентом. Наразі 300 об'єктів нерухомості, пов'язаної із суддею, здають в оренду його люди й непогано на цьому заробляють.
А ми ото чекали, поки нам розкажуть, чому те майно не конфісковане і хто в тому винен, чому нема екстрадиції, розшуку судді.
Із дрібничок: «Схеми», як і «Гроші», теж почали перекладати російськомовні коментарі.
Висновок: добре.
«Наші гроші», випуск № 246 від 3 грудня 2018 року
https://youtu.be/JoqzLFtyGh0
«Наші гроші» теж повернулися до свого сюжету про футбольні поля народного депутата, голови бюджетного комітету парламенту, а паралельно ще й президента Федерації футболу України Андрія Павелка.
Олександр Курбатов уважно переглянув фільм такого собі британського журналіста під назвою «Каламутні води» («Muddy Water»). За всіма ознаками, він мав би відбілити репутацію Андрія Павелка після кількох скандалів, пов'язаних із його ім'ям, у тому числі сюжетів «Наших грошей».
Поштовхом до сиквелу стала дрібничка — у відверто піарному фільмі випадково засвітили документ, що підтвердив існування корупційної схеми. Йдеться про ймовірні відкати на закупівлю обладнання через Об'єднані Арабські Емірати для заводу з виготовлення штучного покриття для футбольних полів, про яку говорилося в попередніх розслідуваннях. Адже українська сторона казала, що то німецький постачальник вимагав включення фірми-прокладки. А завдяки документу й листуванню журналістів із фірмою-постачальником «Політан» виявилося, що це була ініціатива саме української сторони. Ми не оцінювали цей сюжет, бо він був таким собі поверненням до теми, але додатковий «плюсик» ставимо. Непогано.
Оцінювали ж ми сюжет Наталії Касяненко про статки (родичів) Євгенія Єніна — заступника генпрокурора з міжнародних зв'язків. Раніше він «мешкав у цьому будинку», каже журналістка. Чи цей будинок у першій, чи другій столиці України, або в Шепетівці — за традицією столичних журналістів, ми й так здогадаємося. Тим більше, що «у цьому будинку» Єнін уже в будь-якому разі не мешкає.
За допомогою тривалого спостереження авторка виявила, що нині прокурор напевно мешкає у квартирі, яку записано на його батька і якої чомусь немає в його декларації. Попри тривалу прогулянку з Наталією та її численні спроби витягти з нього хоч якесь притомне пояснення, коментувати щось особисто Євгеній Єнін не захотів. Багато разів попросив написати запит. «Наші гроші» так і зробили. Але — вгадайте! — «на момент виходу в ефір відповіді не отримали». Та скільки ж можна! Ось минув місяць. Отримали чи ні? І що там? Ну реально ж цікаво. Може, хоч новиною дайте?
Добре хоч, що до батька поїхали поцікавитися статками сина й тим, чи правда, чи той мешкає в батьківській квартирі. Однак на це часу виділили менше. Батько прокурора попросив під'їхати пізніше і вже не вийшов на розмову, а журналісти не дуже й наполягали.
Висновок: і все ж таки, з відповідями було би краще, а так просто непогано.
Інформація про експертів:
Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, hromadske.ua.
Авторка звіту, експертка з відкритих даних і моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Фундаторка ініціативи #насудзадоступ із допомоги журналістам та активістам у судах. Досвід у журналістиці з 2001 року.
Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки DANIDA.
