В останнє десятиліття все більше екологічних журналістів зазнали нападів, були ув’язнені чи вбиті. У цих атак на репортерів є довготривалі психологічні та практичні наслідки.
Ми поговорили з Еріком Фрідманом (Eric Freedman), директором Центру екологічної журналістики імені Найта при Мічиганському університеті (Knight Center for Environmental Journalism) і автором нещодавнього дослідження на цю тему, а також з Меган Паркер (Meaghan Parker), виконавчою директоркою Товариства екологічних журналістів (Society of Environmental Journalists, SEJ).
«Раніше екологічну журналістику розуміли винятково як матеріали про дику природу чи забруднення довкілля, – каже Меган Паркер. – Згодом термін набув ширшого значення і тепер серед тем, які висвітлюють екологічні журналісти – всі потрібні для життя ресурси, такі як їжа, вода, повітря та енергія. На ці основоположні ресурси впливає діяльність людини, і без них не було б життя на Землі. Тому екологічні журналісти розповідають найважливіші історії у світі».
Проте висвітлення проблем довкілля може бути небезпечною справою. Наприкінці серпня «Репортери без кордонів» (RSF) висловили тривогу через порушення щодо екологічних журналістів. За даними організації, щонайменше 20 із них були вбиті за останні 10 років, і 53 порушення свободи преси було зафіксовано у цій сфері починаючи з 2015 року. Інші джерела говорять, між 2005 та 2016 роками по всьому світу внаслідок своєї діяльності в екологічній тематиці загинуло 40 журналістів. «Кількість екологічних журналістів, що зазнали атак або були вбиті, зростала протягом останнього десятиліття», – сказав у коментарі EJO Ерік Фрідман.
Зловживання відбуваються по всьому світу, але, за даними RSF, особливо поширені в Азії та Америці, на які припадає 66% зафіксованих інцидентів. Індія, де зафіксували чотири вбивства і чотири напади, опинилася на початку цього списку, за нею – Колумбія, Мексика, Філіппіни та М’янма.
«Піщана мафія»
Чому відбувається так багато насилля? «Екологічні протиріччя часто торкаються впливових бізнесових та економічних інтересів, політичних баталій, злочинної діяльності, антиурядових бунтів та корупції», – каже Ерік Фрідман на початку свого дослідження.
Журналісти, які розслідують ці випадки, більше, ніж інші колеги, ризикують опинитися в небезпеці. Наприклад, в Індії, майже всі випадки порушень пов’язані з так званою «піщаною мафією» – кримінальними мережами, що нелегально викопують пісок з русла річок і продають будівельній промисловості.
Однак, не всі порушники належать до злочинних організацій. «Журналісти, яких я інтерв’ював і які зазнали нападів чи були арештовані, вказують на багатьох спонсорів: корпорації, поліцію, злочинців, військових та агресивних місцевих жителів», – пояснює Фрідман. Він вважає, що таке зростання насилля стосовно екологічних журналістів частково пов’язане з небажанням і неспроможністю урядів зупинити нападників.
«Юридичне» переслідування
Однак, фізичне насилля – це не єдина зброя, яку використовують, щоб змусити журналістів замовкнути. RSF зазначає, що «також часто можуть використовуватися правові норми про дифамацію, щоб судити чи кримінально переслідувати тих, хто намагається викривати правду про вплив на довкілля чи деструктивні практики впливових бізнесових груп».
Найпоширенішим порушенням свободи преси є затримання чи взяття під варту. Наприклад, в Канаді та Сполучених Штатах десятки журналістів були арештовані між 2016 та 2020 роками , коли висвітлювали протести проти спорудження трубопроводів та головних гідроелектростанцій на землях корінних народів.
Більше того, журналісти, які працюють над темами довкілля, зокрема темою змін клімату, можуть зазнавати «постійних атак в онлайні, зокрема тролінгу та доксінгу», – каже Паркер.
Довготривалі наслідки
Переслідування журналістів мають тривалі наслідки. У своєму дослідженні Фрідман вивчає вплив атак на екологічних журналістів через глибинні інтерв’ю з нинішніми та колишніми журналістами, які стали мішенню зловмисників.
«Психологічні наслідки атак – депресія, посттравматичний розлад, стрес та зловживання речовинами, – розповідає дослідник. – Серед професійних – втрата роботи чи завдань на фрілансі, труднощі з концентрацією, проблеми з керівництвом і колегами».
Ерік Фрідман також зазначає, що жертви часто неохоче просять про допомогу: «Журналісти, незалежно від статі, часто вважають себе “мачо”, думають, що стійкі і можуть працювати у складних умовах».
Ці психологічні наслідки та небажання отримати допомогу також спостерігається серед журналістів, які працюють у воєнних зонах і постійно піддаються небезпеці та травмі. Однак, становище екологічних та воєнних журналістів відрізняється. «На відміну від екологічних журналістів, воєнні репортери більше піддаються стихійному насиллю, наприклад бомбардуванням, – каже Фрідман. – Вони стають мішенями не через свою журналістську діяльність, а тому, що опинилися в поганому місці в поганий час. Те саме стосується тих, хто висвітлює природні катастрофи».
Тренінги, захист та втручання держави
Існують тренінгові програми, що мають на меті допомогти журналістам мінімізувати ризики. Деякі пропонує Товариство екологічних журналістів (SEJ), часто у співпраці з іншими організаціями. “Минулого року SEJ проводило цілоденний воркшоп із безпеки, який включав практичні поради для небезпечних ситуацій – від лісових пожеж і ураганів до зон конфлікту, а також настанови, як захистити себе від онлайн-агресії. Ми також надаємо ресурси, що допомагають впоратися з травмою», – каже Меган Паркер.
На думку Еріка Фрідмана, такі тренінги «можуть трохи підготувати» репортерів, але цього недостатньо. «Захист потребує стримувань, тобто участі уряду в пошуках, розслідуванні та покаранні нападників на журналістів», – додає він.
Фото: Pikrepo
Переклад з англійської мови статті «The risky business of environmental journalism»
Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO.
