Історії учасників АТО: Олег Петрів

Категорія: Армія

Коли у нації немає героїв, у неї немає обличчя. Наші кореспонденти розпочинають серію репортажів про звичайних людей, які в непростий час, не вагаючись, стали на захист України. Вони не вважають себе героями, але, навіть зазнавши в бою важких травм, знову повертаються на передову. Один із таких воїнів — капітан Олег Петрів, мешканець Болехова.

Один із тих, хто минулого року боронив підступи до міста Дебальцева, — передовий навідник 128 бригади, уродженець Болехова Олег Петрів. Вже за кілька днів після зйомки, в одному з боїв він зазнав контузії, а опісля медики констатували ще й інфаркт. Повернутися з таким діагнозом на передову — практично нереально. Однак, навіть попри проблеми зі здоров'ям, він не хоче звільнятися зі служби. А поки що — виконує обов'язки заступника військового комісара Долинського району. Розповідає, саме на цій посаді переконався, що люди на Прикарпатті часто не розуміють тієї загрози, яка нависла над всією країною.

Олег Петрів, капітан ЗСУ: «Першою хвилею йшли саме більше звідси. Її називали бандерівською, тому що Захід. Зараз у людей менталітет такий і залишився на рівні ще тої весни. Що до сих пір воює тільки західна Україна. Це не правда. Дуже багато зараз йде і з східної України, з центральної. Дуже багато добровольчих батальйонів, дуже багато тих, що комплектуються. Йдуть всі. Наші уже менше почали йти».

Олег Петрів теж попросився до війська добровольцем, ще в першій хвилі мобілізації. У минулому житті, тобто приблизно рік тому, він мешкав у Росії, мав там власний бізнес і багато друзів. Та коли розпочалися події в Криму, залишив усе, повернувся на Івано-Франківщину і одразу з вокзалу пішов у військкомат. Тепер мешкає в скромному будиночку, який давно потребує ремонту. І відмовляється розуміти земляків, які їдуть до сусідньої держави на заробітки.

Олег Петрів, капітан ЗСУ: «Це получається: їдуть, виїжджають. Ту же Російську економіку своїми руками піднімають. Порочний круг получається. Їхні гроші попадають до терористів».

Олег Петрів був серед перших, хто попросився до 5 батальйону. Влітку 14-го пройшов через бої під Амвросіївкою. Він розповідає, що понад сотня колишніх бійців батальйону «Прикарпаття» тепер у складі 128 бригади знову опинилися в одній із найгарячіших точок конфлікту — біля Дебальцевого. І більшість із них уже багато місяців мріють хоча б про короткий відпочинок.

Олег Петрів, капітан ЗСУ: «Всі дні важкі. Бомблять — важко, не бомблять — теж важко. Саме найгірше, коли не бомблять. Бо ти не знаєш коли і звідки воно може прилетіти. Не до всіх людей дійшло поняття того, що біда, на Україні, на всій — біда. Не треба тут ділити Донбас, Центр, Західна Україна. Люди ще не всі усвідомили, що біда. Ті, що усвідомили, ті вже воюють давним давно, тих уже привозять або ранених, або ще як».

А ще, зазначає ветеран, ті, хто приходять з зони бойових дій, потребуватимуть не тільки медичної, але й соціальної реабілітації. І це повинні зрозуміти і влада, і суспільство. Адже чим швидше вдасться узятися за вирішення цієї проблеми, тим менші наслідки вона матиме.

 

---