Хроніки протесту

Категорія: Суспільство

Все почалось, як грім серед ясного неба, та стало викликом для простих українців, коли у листопаді 2013-го,  прем'єр Азаров оголосив про призупинення євроінтеграції. А далі багатотисячні мітинги та масове кровопролиття. Ніхто тоді не міг уявити, яку ціну доведеться заплатити: сотні понівечених життів, тисячі пропалих безвісти, родини, в які ніколи не повернуться загиблі майданівці. І народ, який об'єднався та твердо заявив про своє прагнення жити в іншій Україні.

Вперше за 8 століть Київ розбудили церковні дзвони. У той час Євромайдан очікував штурму Беркуту. Цих подій могло не бути, якби не 21 листопада 2013-го,  коли прем'єр Азаров оголосив про призупинення роботи над угодою про інтеграцію між Україною та Євросоюзом. Того дня столицею та містами прокотились багатотисячні мітингиякими розпочався мирний протест, що увійде в історію незалежної України, як Євромайдан. В Івано-Франківську одними з перших на вулиці вийшли студенти.

В рази масовіший протест став після 30 листопада, коли спецпідрозділ «Беркут» жорстоко розігнав мирну акцію на Майдані Незалежності та по звірячому побив студентів. Вже наступного дня відео цих подій сколихнуло Україну та світ. І розпочався багатомільйонний протест.

А потім і кілька спроб режиму Януковича розігнати протест. Спершу 11 грудня вночі Беркут спробував зачистити Майдан, однак люди вистояли. За два тижні Україну облетіла новина — жорстоко побили активістку та опозиційну журналістку Тетяну Чорновіл, яка саме готувала статті про маєтки тодішніх керівників силових відомств.

У січні 14-го на Євромайдані пролилась перша кров. Цьому передувало прийняття «диктаторських законів» 16 січня, тоді парламент проголосував за зняття кримінальної відповідальності з беркутівців, котрі побили студентів в ніч з 30 листопада на 1-е грудня.

19 січня мирний протест переріс у силове протистояння між мітингувальниками та силовиками. У Києві на вулиці Грушевського почались сутички, в результаті яких Україна оплакувала першого загиблого. Трагічний відлік розпочався із Сергія Нігояна і згодом сягнув за сотню. Як потім скажуть медики Майдану, у хлопця не було шансів вижити, бо снайперська куля влучила прямісінько в голову.

Масові протести охопили всю країну. У багатьох містах появилися барикади. 24 січня в Івано-Франківську віче переросло у штурм адмінбудівлі. Протестувальники захопили приміщення облдержадміністрації.

У лютому починається наймасовіше кровопролиття на Євромайдані. Силовики починають стріляти з вогнепальної зброї. На той час, 2-го лютого майданівці розшукували майже 40 зниклих безвісти. Столицею ширились чутки, що тіла викрадених, а потім вбитих активістів та учасників Майдану спалюють у крематорії.

Найтрагічніші події розгорілися 18 лютого, коли Беркут почав жорстоко розганяти людей в урядовому кварталі. Кількість поранених зростала щохвилини. Силовики проти людей застосовували гранати та водомети.

19 лютого горів будинок Профспілок, розташовані в ньому штаб та шпиталь Майдану знищив вогонь. Під ранок вже вдруге протестувальникам відчинив ворота Михайлівський золотоверхий собор. Сюди зносили важко поранених та контужених, усі вони постраждали від гранат та вогнепальної зброї. У храмі надавали невідкладну допомогу, потім везли до лікарень, допомагали небайдужі та львівські бригади «швидкої».

20 лютого протистояння досягло свого апогею: люди стояли на смерть, центр Києва перетворився на бійню — снайпери вбивали беззбройних активістів. У ході зіткнень між протестувальниками і силовиками в центрі Києва з 18 до 20 лютого загинули понад 100 осіб.

 

---