Орден за мужність

Категорія: Армія

Колись його не хотіли брати в армію, а тепер — нагороджують. Орденом за мужність. Під час АТО в Донецькій області кулеметник Дмитро Махов із села Спас Коломийського району врятував життя декільком товаришам по службі. Історія про одного із наймолодших солдатів.

У свої 18-ть Дмитро вже пережив те, що його однолітки бачили тільки по телевізору. Війна, криваві бої і смерть товаришів по службі. Рятуючи їх, хлопець і сам був поранений.

Дмитро Махов, військовослужбовець: «Ми робили зачистку в Ямполь і там приїхали на підмогу і там получив поранення. В голові за секунду всьо так перевернулось, згадалося, що я помру зразу. Я тоді впав на бік, подивився кров іде. Зразу думки такі були — смерть. Всьо».

Як у такому юному віці він потрапив на війну Дмитро відповідає просто — дуже хотів до армії. Але — парадокс, навіть при такому бажанні, армія колись його відкинула. Мовляв, дуже скромний і тихий.

Олег Пархоменко, військовий комісар Коломийського військкомату: «Бо він дуже спокійний, відповідає тільки на питання так-ні, тихонький. Ну так більш флегматичний. По цій причині він відмовився брати його на строкову службу, а Діма дуже хотів служити і ми запропонували тому військову службу за контрактом».

Діма з радістю погодився. А через півроку — почалася війна. Його та інших контрактників 24-ої механізованої бригади відправили на Донеччину. Про те, що він там — рідні довгий час не знали.

Наталія Махова, мати: «Я знала, що він тільки іде на полігон, а куда він, то цего ми не знали. Переживала, як і кожна мама, і кожен день дивилася на телефон, коли він з'явиться в мережі, щоб подзвонити. Так, як кожна мама, яка пережила це».

Про свої бойові подвиги Дмитро скромно замовчує. Більше про це говорять товариші по службі і військові. Тепер вони впевнені — саме його спокійний характер допоміг чітко діяти на війні і врятувати життя хлопців.

Олег Пархоменко, військовий комісар Коломийського військкомату: «Сослуживці реально розказують, що він своїми діями, своїм вогнем з кулемету затримав ворога, дав сослуживцам забрати поранених, затримав цю вогняну навалу. По суті діла він врятував життя своїх сослуживців».

Про пережите на війні Дмитру тепер нагадують шрами на обличчі, яке зачепила куля. Він переніс операцію і тривалу реабілітацію. Ненадовго хлопця відпустили додому.

Олександра Гоянюк, сільський голова с. Спас: «Кажуть, що герої мало говорять, а більше — справами. От це про нашого Дмитра».

Наприкінці серпня Діму чекають у військовій частині. У найближчих його людей знову розривається серце. Але, кажуть, все що їм залишається — лише миритися і молитися.

Параска Федорівна, бабуся: «Він сам вибрав собі цей шлях. І ми мусимо миритися і просити Бога, аби дав йому здоров'я, життя, аби він це перебув і всі людські діти».

Орден за мужність Дмитру своїм Указом присвоїв Президент України. Незабаром його вручать герою. Хоча таким він себе не вважає. Каже — всі українські солдати, які опинилися на війні, гідні високих нагород.

 

---