Історія одного героя

Категорія: Армія

Вижити, щоб перемогти. Нині українські військові показують приклад мужності не лише на полі бою, але й у лікарняних палатах. Число поранених від початку антитерористичної операції наближається до двох тисяч. Декілька сотень нині лікується у Львівському військовому шпиталі. Життєва історія чи не кожного з них вартує того, щоб стати сюжетом героїчного кіно. А от чи матиме цей фільм щасливий фінал, залежить від кожного з нас.

Він прослужив у війську 15 років, але ніколи не думав, що війна колись прийде й нашу землю. Олег Бутніцький — десантник, командир роти. Від перших днів АТО він разом зі своїми бійцями встиг побувати в різних боях. На початку червня його загін потрапив у засідку терористів поблизу Слов'янська. Першим від кулі снайпера загинув командир батальйону. Далі вояки потрапили під перехресний обстріл кулеметів і гранатометів.

Тоді поранення отримали чотирнадцять бійців його роти. Олега від смерті врятував старшина, який наклав джгут і виніс з поля бою. Чоловік опритомнів аж у Харківському шпиталі, вже після операції. Потім його перевезли до Львова. Тепер медики чекають, поки загояться рани, а на експериментальному підприємстві для пораненого виготовляють протез. Справа ця не проста і дуже відповідальна. Вже проведені всі виміри, замовлені найкращі найсучасніші німецькі комплектуючі.

Попри таку важку травму, Олег Бутніцький не вважає себе інвалідом і прагне продовжити службу в Збройних Силах. Хоча б — на викладацькій роботі. Дізнавшись про це, керівник Академії сухопутних військ Павло Ткачук уже запропонував героєві роботу у своєму навчальному закладі.

За вірність військовій присязі та незламність духу Олег Бутніцький удостоєний ордену Богдана Хмельницького ІІІ ступеня і дострокового військового звання майора. Нагороду вручив командир 80 окремої аеромобільної бригади Віктор Копачинський. Він побажав офіцерові швидкого одужання, якісної реабілітації та повернення у лави Збройних Сил України. Тим часом сам Олег мріє вперше побачити сина, який народився, коли він уже місяць був на передовій. Вдивляючись у дитяче обличчя на екрані телефону, чоловік вкотре обіцяє, що прийде додому своїми ногами. І сумніватися в його словах не наважиться ніхто.

 

---