2 листопада 2009 року / 12:05
1 листопада патріоти відзначають 91-шу річницю створення ЗУНР
Категорія: Політика
1 листопада 1918 року масовим виступом української інтелігенції та військових на теренах Австро-Угорської імперії в Галичині було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Столицею держави спочатку був Львів, потім Тернопіль, а з січня 1919 року — Станіславів. До історичного Акту Злуки залишалося майже три місяці.
В ніч із 31 жовтня на 1 листопада група Січових стрільців на чолі з Дмитром Вітовським підпорядкували львівську пошту, телеграф та інші стратегічно важливі об'єкти Львова. Вранці мешканці міста побачили над ратушею синьо-жовтий прапор.
Уряд ЗУНР очолив Кость Левицький — давній борець за волю України. Але держава, кажуть історики, від самого початку була приречена. Поляки вже у перші дні листопада розпочали військові дії проти українців. Таким був початок одного з найсумніших періодів історії Галичини — польсько-української війни, яка закінчилася поразкою Української Галицької армії.
Багато обставин змусили уряд омріяної держави тікати до Тернополя, а незабаром — в Станіславів. Упродовж майже п'яти місяців нинішній Івано-Франківськ був столицею Західноукраїнської Народної Республіки на чолі з Президентом Євгеном Петрушевичем.
Вчені переконані, що саме у нашому місті було здійснено перші послідовні спроби створити діючий уряд і ефективну армію. 2 січня 1919 року в залі кінотеатру «Австрія» — тепер це Народний дім по вулиці Шевченка, 1 — відбулося перше засідання керівників ЗУНРу.
Чотири з половиною місяці, коли Станіславів був столицею ЗУНРу, стали важливою віхою в історії держави. У той час пожвавилося громадсько-політичне і культурно-освітнє життя, проводилася українізація навчальних закладів Галичини. Тоді місто відвідали голова Директорії Володимир Винниченко, отаман Симон Петлюра та перший Президент УНР Михайло Грушевський.
За відносно короткий період свого існування Західноукраїнська Народна Республіка дала чимало прикладів національної солідарності та розуміння загальнодержавних українських інтересів. Зокрема, у боротьбі проти Польщі об'єдналися всі політичні партії і не було соціальних потрясінь, а більшовицька пропаганда не знаходила тут серйозної підтримки. Діячі ЗУНР намагалися, хоча й не завжди послідовно і вдало, відстоювати свої позиції у сфері зовнішніх відносин та дипломатії.