Правда про НАТО устами регіональних журналістів

Категорія: Політика, Суспільство

12–13 березня Інститут Євро-Атлантичного співробітництва і Центр інформації та документації НАТО організували другий Всеукраїнський семінар для регіональних журналістів, який мав на меті компетентно і всебічно висвітлити відносини між Україною та НАТО.

Зустріч обіцяє дати добрі результати, оскільки на неї було запрошено представників засобів масової інформації з усіх регіонів України. Організатори заходу вважають, що саме в провінції часто бракує достовірної інформації про НАТО.

«Як на Сході, так і на Заході панують певні міфи та стереотипи про НАТО, — розповідає Лілія Левандовська, координатор семінару «Відносини Україна — НАТО: досвід, сьогодення та майбутні перспективи». — На Сході загалом громадяни вважають, що НАТО — це щось негативне, але не мають доказів, чому саме. На Заході люди здебільшого підтримують євроатлантичну інтеграцію, хоча вони також не володіють знаннями, що таке Альянс».

Програму семінару побудовано таким чином, щоб представники державних органів, громадських організацій, іноземних дипломатичних місій в Україні змогли розповісти журналістам, що таке НАТО. Почали від основ.

Учасники зустрічі довідалися, що Організація Північноатлантичного договору об'єднує 26 країн для колективної безпеки та оборони. У країнах-членах проживає більше 800 мільйонів населення. Цей військово-політичний блок було створено пілся другої світової війни з метою забезпечення миру у світі.

«В Україні є три групи, які по-різному оцінюють Північноатлантичний альянс, — розповідає Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва. — Перша група виходить з того, що це ворожий блок і перспективу бачить в тому, що НАТО і надалі буде нарощувати свої військові м'язи для того, щоб протистояти Російській Федерації, на пострадянському просторі і у глобальному вимірі загалом».

За словами пана Горбача, друга група людей підтримує Альянс, але переоцінює його можливості. Вони вважають, що це «універсальна парасолька» від усіх загроз для України, що НАТО буде готове у будь-який момент кинутися на допомогу, в тому числі і в питаннях енергетичної безпеки України, зокрема від зазіхань Російської Федерації.

Третя група налаштована конструктивніше, вона має уявлення про можливості і роль Альянсу. До цієї групи здебільшого належать можновладці, які прихильно ставляться до членства України в НАТО. Вони вважають це добрим інструментом для забезпечення серед іншого і регіонального лідерства.

Проблема в тому, вважає Володимир Горбач, що ані ці державні керівники, ані система загалом не спромоглися виконати зобов'язань щодо вступу до НАТО у сфері відносин з партнерами по Альянсу чи стосовно населення України. Адже у Плані дій «Україна — НАТО» описано заходи, які стосуються безпосередньо реформування Альянсу, реформування Зборйних сил України та забезпечення іхньої взаємосумісності, обумовлено також питання, які стосуються кожного громадянина, як-от забезпечення мінімальної заробітної платні, скорочення розриву між найбагатшими і найбіднішими, забезпечення прав людини, національних меншн.

«На жаль, у цій сфері Україна не досягла значного прогресу, відтак ця група не має до чого апелювати, говорячи про перспективи членства України в Альянсі», — підкресилив пан Горбач.

Європейці також розділяються у своєму ставленні до НАТО. Жителі країн Східної Європи, які відносно недавно опинилися в Північноатлантичному альянсі, переважно мають оптимістичне бачення. Вони також здебільшого переконані в тому, що НАТО зможе забезпечити їхні економічні інтереси, зокрема у відносинах з Російською Федерацією.

Такий підхід часто не знаходить підтримки у західноєвропейських країн-членів. Роль НАТО у забезпеченні енергетичної безпеки так і залишилася невизначеною з огляду на те, що Західна Європа має більше енергетичних інтересів з Росією. Проте їхньою перевагою над східними сусідами є досвід діяльності Альянсу, особливо у процесі трансатлантичного діалогу. Вони більше схильні до аналізу і тому намагаються вибудувати стратегічне бачення майбутнього НАТО з наміром зберегти цю організацію і зробити її діяльність максимально ефективною.

В цьому їхні інтереси збігаються з планами нового керівництва США, яке творить свою «розумну політику». Зовнішня політика Сполучених Штатів має декілька пріоритетів на глобальному рівні. Серед них — боротьба з міжнародним тероризмом та розповсюдженням зброї масового ураження. Для забезпечення цих цілей адміністрація Барака Обами готова співпрацювати з будь-якими партнерами, переконаний Володимир Горбач.

Кандидат на вступ до Альянсу повинен мати добре навчену і оснащену армію, витрати держави на збройні сили мають становити 2 % ВВП, а всі офіцери зобов'язані володіти англійською мовою. Адже країна, що має намір вступити до НАТО, повинна зміцнити Альянс і мати гарні, тісні відносини з іншими країнами.

Борис Тарасюк, директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, наголосив, що важливим завданням регіональних журналістів є правдиве і компетентне висвітлення інформації про НАТО.

Великою проблемою для працівників засобів масової інформації буде подолання міфів та стереотипів, які сильно впливають на формування громадської думки. Ускладнює ситуацію пропаганда російських радіо і телебачення. Проте з огляду на інтенсивну співпрацю та суть умов напрошується висновок, що Російська Федерація вважає Альянс одним із своїх важливих політичних і військових партнерів.

«Ми, українці, повинні усвідомити, що лише в наших руках наша безпека, — переконує пан Тарасюк. — Ми повинні все зробити, аби не було неприємних сюрпризів з точки зору національної безпеки».

Він нагадав журналістам, що до серпня минулого року більшість українців була переконана, що для України немає зовнішньої загрози. Проте минулорічна війна в Грузії засвідчила, що небезпека таки існує.

«Соціологічні опитування свідчать про те, що більшість наших громадян після агресії Росії проти Грузії відчули себе в стані небезпеки — більше 50 % українських громадян, — підкреслив екс-міністр закордонних справ України, — це є реакція наших співгромадян».

Доволі популярними в Україні є їдеї нейтралітету. Існує стереотип, що власними силами можна краще гарантувати національну безпеку. Проте фахівці нагадують, що під час другої світової війни оголошення нейтралітету не захистило Бельгію, Нідерланди та Норвегію від окупації нацистами. Грузинський конфлікт та «газова війна» повинні переконати українців у важливості та необхідності колективної безпеки.

---