26 травня 2008 року / 15:25
У Космачі знають ціну свободі
Категорія: Політика, Суспільство
Кажуть, що у Космачі найкраща енергетика, найбагатші звичаї та обряди, тут живе найбільше в Україні писанкарів, вишивальниць, музикантів, зодчих, кушнірів та інших народних митців. Космач — це дух українства. І коли треба було стати на прю з фашизмом і більшовиками, касмаччани без вагань це зробили.
Напевне, немає села на Прикарпатті, яке б не втратило когось у ті буремні роки. Космач, здається, найбільше. Його по праву називають «столицею УПА», тільки взимку 1944–1945 років тут було розташовано 19 сотень повстанців. Тоді навіть проголосили Космацьку Незалежну Республіку. Тут жив і командував усіма військовими операціями генерал-хорунжий Роман Шухевич. Тут знають ціну свободі.
Параска Боб'як, учасниця визвольних змагань, яка перетерпіла висилку в Комі, в Іркутську область, її судили і «клали в БУР» (барак посиленого режиму), позбавили кореспонденції, з трепетом в голосі каже: «Мене нічо не зломило, бо я вродиласи українков, мій ше тато помагав Петлюрі. Ми українцеми народилиси, Україну люб'ю і за нев дам си на розп'яття. І так прошу всіх народів: як Христос нас полюбив, полюбім нашу Україну!»
Лук'ян Вардзарук — космаччанин, відомий дослідник героїчної української історії. Це завдяки йому тут споруджено прекрасний монумент. Він 15 років економив на харчах і одязі, щоб зібрати гроші й увіковічити пам'ять про своїх звитяжних земляків.
«Тут є цілий ряд моїх шкільних товаришів, моїх друзів — провідників, — говорить пан Вардзарук. — І я для вшанування їх пам'яті це робив. Коли стала незалежність, я собі поставив два завдання: перше — створити енциклопедію, яка вийшла, »Реабілітовані історією. Івано-Франківська область«, а друге — вшанувати тих людей, які загинули за волю України. І я свою місію на цьому світі виконав».
День героїв у Космачі продовжився в місцевому Будинку культури. На село опустилися хмари і лив дощ. Здається, небо плакало за невинно убієнними. Згадали всіх поіменно, і маленькі космаччани при переклику відповідали «є!» Це бентежить душу і свідчить про народну пам'ять і спадкоємність поколінь.