Педагогічні ідеї покійного Стельмаховича досі актуальні

Категорія: Освіта

Наш святий обов'язок — пам'ятати не лише героїв, які боролися за волю України, але й тих людей, які дбали про духовність нації і залишили для майбутнього велику наукову чи творчу спадщину. Рівно десять літ тому у вічність відійшла талановита особистість — Мирослав Гнатович Стельмахович, доктор педагогічних наук, академік Академії педагогічних наук, професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Мирослав Гнатович залишив 342 публікації про розвиток національної освіти, проблем народної та родинної педагогіки. Він став відомим не тільки в Україні, а й далеко за її межами як людина високих моральних чеснот. Його педагогічна мудрість, теплота і чуйність до людей, любов до України знайшли повагу і вдячність не лише серед освітян.

Педагогічні погляди науковця актуальні навіть сьогодні, і залишаться такими надовго. «Ще є багато викладачів, які пам'ятають ті буремні 90-ті роки, коли йшла боротьба за ідею національного виховання, — говорить Олексій Рега, директор педагогічного інституту ПНУ, — коли Скульський, Стельмахович і Ступарик створили в Прикарпатському університеті ядро боротьби за національну школу, за національне виховання».

Студенти захоплювалися тим, що Мирослав Гнатович читав лекції з історії педагогіки без «прочитання текстів» — допоміжних записів. Своїми викладами він закохував студентів у педагогіку. Вони пригадують, як викладач у вишитій сорочці (а це була половина 80-х)  розповідав про козацьку педагогіку, родинознавство, корифеїв педагогічної думки, роз'яснюючи слухачам, що історію творять одержимі, відважні, освічені люди.

Таким корифеєм став і сам Мирослав Стельмахович. Потрібно було мати неабияку силу волі, щоб тоді, коли у суспільстві подавали ідею нівелювання нації та особи, послідовно говорити про українську етнопедагогіку, про національне виховання.

Незважаючи на спротив, академік Стельмахович плідно розробляв цілину народно-виховної мудрості, продовжуючи кращі традиції вітчизняних науковців — Софії Русової, Григорія Ващенка, Василя Сухомлинського. Він мріяв про створення педагогічного інституту як окремого навчального підрозділу — не дочекався.

Мирослав Стельмахович помер 23 квітня 1998 року на 64 році життя. Його поховано в рідному селі Улично біля Дрогобича. 1 вересня 2003 року його іменем названо обласну педагогічну премію.

---