Крізь терни глуму.

«Непрочитані сліди» (Івано-Франківськ, «Нова зоря», 2003 р.)

---

Мов розпинали: “Хто ти і куди?
Чом пусторуч? До крові збиті ноги?”
А він з-під вуса голосом води:
“Я вічний, я із вічної дороги”.

І б'є, як бив, вогненних сто шляхів, 
Крізь терни глуму – милостиню долі.
Як знемагав, то братом між вітрів, 
Як спочивав, то в поля на долоні.

І подив так бринить, як гнів струни,
Ще й колобродять домисли невтішні...
Він, як святий, та в докорах вини - 
Услід від втіхи умлівають грішні.

І б'є, як бив, вогненних сто шляхів, 
Крізь терни глуму – милостиню долі.
Як знемагав, то братом між вітрів, 
Як спочивав, то в поля на долоні.

Хоча на зле віщують пугачі, 
Що аж відлунням крижаніють ріки...
Надія серцем світить уночі,
Та срібло мук розкліпують повіки.

І б'є, як бив, вогненних сто шляхів,
Крізь терни глуму – милостиню долі.
І вічний він, бо братом між вітрів,
І видно, й чуть, бо в світу на долоні.

---