Новий оберіг для села Тумир

Категорія: Культура

«Мир» — це слово нині на устах мільйонів українців. Саме його сьогодні прагнемо найбільше. У своїх молитвах просять для рідної батьківщині спокою і мешканці села Тумир Галицького району. Небагато є населених пунктів, у назві яких чуємо слово мир. Та, на жаль, історія села розповідає, що тут він панував далеко не завжди. Рівно 70 років тому енкаведисти вщент спалили Тумир. У пам'ять про ті сумні події і, як сподівання, що подібна трагедія вже ніколи не повториться, у центрі села освятили чудовий оберіг — новозбудовану капличку Пресвятої Богородиці.

 

Про назву села розповідають перекази. У давні часи, отримавши нищівну поразку від галицького війська, татари змушені були укласти тут мир. От так і з'явилося на цьому місці поселення Тумир. Чимало сторінок історії, радісних і трагічних пережили його мешканці, але найжахливіша з них трапилася рівно 70 років тому.

 

Василь Саранчук, сільський голова Тимура: «НКВД прийшли і спалили село. Село повністю згоріло. Тут був осередок ОУН-УПА».

 

Та село відродилося з попелу, виросли нові покоління, хтось залишився тут, а хтось поїхав у світ, як от пан Володимир Вовк, який став ініціатором і меценатом побудови нової каплички, проте рідний Тумир, каже, залишився у серці назавжди, а спогади дитинства заставляють повертатися сюди якнайчастіше і робити щось корисне для рідного села.

 

Володимир Вовк, меценат: «Тут я родився і виріс. До 18 років. Пішов у світ, заробив гроші і вирішив поставити цю капличку. Завдяки голові сільради Саранчуку Василю, ми довели цей проект до кінця. До 70 років спалення села і до дня Незалежності України».

 

Одразу три події відзначали тумирівці у День незалежності — 23-ту річницю проголошення самостійності України, освячення нової Божої світлиці, як назвали капличку місцеві мешканці, та вихід у світ нової книги про село, автор якої, як кажуть односельчани, через надмірну скромність так і не прийшов на урочистості.

 

Василь Саранчук, сільський голова Тимура: «Бойко Омелян Васильович. Він довгий час збирав матеріали, довго ходив, довго ми у Франківськ їздили. Знайшовся меценат, який дійсно профінансував дану книжку. Це Стеблинський Олексій Олексійович — виходець з нашого села».

 

Меценати отримали від районної влади та від священнослужителів нагороди за вагомий вклад у духовний розвиток села. А тумиряни у цей день поверталися додому з вірою, що покровителька — Пресвята Богородиця вбереже їхнє село та рідну Україну від нової війни.

 

---