Четвер, 21 Березня
Головна Медіапростір Соцмережі — друзі й вороги інформаційника

Соцмережі — друзі й вороги інформаційника

300

А ви впевнені, що щось написане, наприклад, у твіттері Порошенка написав сам Порошенко, на фейсбуку Супрун – сама Супрун, а на фейсбуку Авакова – сам Аваков? У мене для вас погана новина. Жодних гарантій цього немає.

Нещодавно Інститут масової інформації оновив рекомендації журналістам щодо використання соцмереж у роботі. До перегляду рекомендацій експертів спонукала дискусія, спричинена жовтневим дослідженням ІМІ та проекту «Тексти» під назвою «Антирейтинг новин. Аналіз топ-50 українських сайтів». Дослідники вважали недостовірними, зокрема, ті новини, джерелом для яких стали повідомлення в соцмережах. Унаслідок дискусії ІМІ також переглянув свою методологію та вніс корективи в результати дослідження.

«Детектор медіа» запитав медійних експертів і редакторів-практиків про їхнє ставлення до використання соцмереж у роботі журналістів. Першим на наші питання відповів медіатренер Ігор Куляс. Чому журналіст не може подавати жодної суб’єктивної думки чи тим паче фактичної інформації, побаченої в соцмережі, – читайте в його колонці.

Соцмережі дуже спростили життя журналістам-інформаційникам, бо замість витрачати свій дорогоцінний час і надлюдські зусилля на отримання ексклюзивного коментаря від чиновника чи політика, набагато простіше зайти на його акаунт у Твіттері чи Фейсбуку й подати в ефір чи опублікувати на своїй інтернет-сторінці написане там. Ба більше: з цих прекрасних соцмереж можна великою ложкою черпати вікопомні думки Великих Цабе, які надійно заховані від журналістів за бастіонами своїх прес-служб, помічників і держохорони. Ну й годувати цими думками свою аудиторію. І все було би добре, але виникає таке собі питаннячко: а ви впевнені, що щось написане, наприклад, у твіттері пана Порошенка написав сам Порошенко, на фейсбуку пані Супрун написала сама Супрун, а на фейсбуку пана Авакова написав сам Аваков? У мене для вас погана новина. Жодних гарантій цього немає.

Почнімо з того, що це на доручення самого власника акаунту могла писати інша людина, наприклад, його прес-секретар. Який міг неправильно зрозуміти свого «патрона» і просто помилитися.

Але є набагато гірші речі. Якщо хтось забув, то варто все ж згадувати часом, що триває жорстока війна, в якій інформаційна складова є ключовою. У ФСБ агресора працюють на це потужні структури й тисячі людей, у тому числі професійних хакерів.

Ось лише кілька реальних історій з інтернет-ділянки фронту лише за липень 2015 року. Тоді російські хакери зламали акаунт Адміністрації Президента України у Твіттері й розмістили там фейкове повідомлення про «самовільний вихід “Правого сектору” з зони АТО». Був зламаний акаунт української Ради нацбезпеки і оборони і розміщений фейк про «зраду генерала Тарана». Був зламаний акаунт постійного представника України в ООН пана Сергеєва й були розміщені фейки про звернення до світу від імені «Правого сектору» і звинувачення української влади в репресіях проти населення, в переслідуванні незалежних ЗМІ і в покриванні контрабанди та наркоторгівлі. Був зламаний акаунт пана Авакова у Твіттері й розміщено повідомлення про «підготовку до зняття депутатської недоторканності з Яроша». І в усіх цих випадках фейки звідти цитувала велика кількість українських мас-медіа з посиланнями на дописи в соцмережах.

Крім того, хакери створювали велику кількість фейкових акаунтів у Твіттері й Фейсбуку, зокрема міністра оборони Полторака, генпрокурора Шокіна. В одного тільки олігарха Коломойського у Фейсбуку є мінімум чотири фейкових акаунти, які живуть собі своїм життям, і звідти журналісти різних видань періодично щось цитують, — самі розумієте, фейки. Сам пан Коломойський, будучи головою Дніпропетровської ОДА, якось у тому-таки 2015 році навіть виступав зі спеціальною заявою, що «всі його цитати у ЗМІ з посиланням на його начебто сторінки в соцмережах є фейками, бо він у соцмережі не ходить». А коли пан Саакашвілі став головою Одеської ОДА, «ожив» його твіттер і почав видавати «новини» цікавіші одна за одну. І про те, що Саакашвілі має намір встановити в ОДА спеціальні люстраційні урни. І про звільнення «марного» персоналу адміністрації. І про те, що він уже перевіз до Одеси свою родину. І все це підхоплювалося мас-медіа, а пан Саакашвілі втомився тоді всі ці фейки спростовувати.

Ворожі хакери зламують акаунти українських політиків чи чиновників і розміщують фейки, які цілком можуть впливати на перебіг важливих подій. Так, до прикладу, напередодні дня голосування на президентських виборах 2014 року вони розмістили на персональному сайті пана Авакова інформацію про те, що полагодити систему підрахунку голосів «Вибори» не вдалося. Із сайту Авакова ця інформація потрапила на стрічки новин інформагенцій, зокрема УНІАН, а звідти була підхоплена інформаційними телеканалами. І так, пан Аваков виступив зі спростуванням цього фейку, але сам фейк уже було поширено українськими мас-медіа.

Крім хакерських атак ворожої держави є ще й свої «внутрішні» політичні війни. Так, до прикладу, згадаймо ті ж таки президентські вибори 2014 року, коли хакери зламали акаунт колишнього голови українського Центрвиборчкому пана Рябця у Фейсбуку й помістили там пост про те, що пані Тимошенко начебто зняла свою кандидатуру з виборів.

Втім, годі прикладів. Загальна картина, гадаю, вже є зрозумілою. А ось вам простенька схема:

 

Ви берете інформацію з акаунту чиновника / політика / офіційної структури в соцмережі.

Не перевіряючи, віддаєте своїй аудиторії.

Ця інформація з однієї зі згаданих вище причин насправді є неправдивою.

Питання: хто відповідальний за неточність цієї інформації перед цими людьми (вашими глядачами, слухачами чи читачами)? Чиновник/політик — власник акаунту? Його прес-секретар? Хакер, який зламав цей акаунт? Ні! За ошукання своєї аудиторії відповідаєте в цій ситуації ви й ваша редакція, тому що ви не виконали свого професійного обов’язку перевірити інформацію, перш ніж давати її людям.

І ви будете винні в тому, що ці люди ухвалили для себе помилкові рішення і зробили помилкові для себе вчинки на підставі поданого вами фейку. Бо навіть якщо пізніше ви спростуєте цей фейк, виправитеся і вибачитеся, знайте, що ваші спростування точно почують далеко не всі ті, хто раніше почув від вас саму фейкову інформацію. В уже згаданій історії з «поламаною» системою «Вибори» в 2014 році майже напевно були люди, які не пішли на вибори, бо почули фейк про зламану систему, але не почули спростувань пана Авакова.

Тому соцмережі, безумовно, є дуже добрим помічником для журналістів-інформаційників, але лише як джерело фактів, думок і загалом тем для наступної ретельної їх перевірки в реальних джерелах. Жодної суб’єктивної думки чи тим більше фактичної інформації, побаченої в соцмережі, журналіст (звісно, якщо він вважає себе професіоналом і поважає свою аудиторію) подавати без якісної перевірки не може. Бо є стандарт достовірності, який означає обов’язкову перевірку будь-якої інформації в компетентних джерелах. Віртуальний інтернет таким джерелом бути не може.

Я розумію, що нашим «пасивним ньюзрумам» і «лінивим журналістам» дуже зручно видавати в ефір чи публікувати в мережі різноманітну інформацію, яку легко й ненапряжно можна назбирати в інтернеті. Але постає резонне запитання: а навіщо тоді мені як глядачу / читачу мас-медіа? Те, що вони надлубують із соцмереж, я ж можу й самотужки там само взяти. А от хто для мене перевірить, чи це правда, чи фейк, який на певному акаунті розмістили хакери? Начебто вважається, що цією перевіркою якраз би й мали займатися журналісти, чи не так?

Так, ви можете вважати певний акаунт достовірним і публікувати з нього все, що там з’являється, до першої ж крутої лажі, коли ви подасте в ефір без перевірки написане на цьому акаунті хакерами.

Тому ніяких винятків і ніяких «достовірних акаунтів» тут бути не може. Я вже багато років проводжу тренінги для журналістів і час від часу працюю кризовим менеджером у реальних ньюзрумах. І мене дуже дивує, коли журналісти (дорослі ж наче люди, часто навіть дуже досвідчені!) роблять великі здивовані очі й починають затято сперечатися, коли забороняєш їм подавати будь-що із соцмереж без ретельної перевірки в першоджерелах. Таке враження, що життя їх нічого не вчить. Треба, мабуть, самому як слід отримати граблями по писку, щоби зрозуміти просту істину: фактчекінг для інформаційника — понад усе, особливо ж коли маєш справу з таким підступним середовищем, як інтернет.

І є ще одна погана «мода». Чимало українських мас-медіа грішать матеріалами такого типу «реакція соцмереж на подію / заяву». Коли я бачу подібні «матеріали», мені здається, що редакція, яка їх робить, по-перше, лінується виконувати справді журналістську роботу, — тобто замість цього трешу зібрати методом особистого інтерв'ю, хоча би й телефоном, реакції реальних, при тому компетентних у темі людей (учасників події, політичних прихильників і опонентів автора заяви, кваліфікованих експертів). А по-друге, я схильний вважати, що редакція цього медіа не дуже-то поважає свою аудиторію, вочевидь вважаючи, що люди не здатні самотужки знайти все це в соцмережах. Ну і, звісно, інформаційна цінність таких із дозволу сказати «матеріалів» є абсолютно нульовою.

***

Ну і наостанок — то все були просто погані для журналістів новини, а є ще одна дуже погана. Все, написане вище про акаунти в соцмережах, повною мірою стосується й усіх інших інформаційних сегментів інтернету, тобто:

  • інтернет-видань,
  • інтернет-сторінок мас-медіа (телеканалів, радіостанцій, газет і журналів),
  • інтернет-сторінок інформаційних агенцій
  • і навіть офіційних інтернет-сторінок офіційних структур і персон.
  • Чому так? Та просто тому, що до всіх застережень щодо хакерських зламів у цих випадках додаються ще й інші причини можливості появи на цих інтернет-сторінках хибної інформації.

Адже ви ніколи достеменно не знаєте, наскільки серйозними є внутрішні редакційні вимоги до дотримання стандартів і наскільки реально проводиться фактчекінг у редакціях інтернет-видань чи офіційних медіа. Там працюють живі люди, які можуть лінуватися й помилятися. Крім того, навіть побіжний аналіз навіть найавторитетніших із цих медіа свідчить, що в їхніх стрічках новин завжди є і значна кількість інформацій, де факти не підтверджуються реальними джерелами, і велика кількість інформацій знову-таки з посиланнями на ті ж акаунти чиновників / політиків у соцмережах, і велика кількість інформацій, просто зроблених методом копіпейсту з інших інтернет-сторінок.

Більше того, співробітники однієї з відомих інформагенцій на умовах анонімності розповідали, що в них є практика, коли за певну оплату на інтернет-сторінці їхньої агенції розміщують певну фейкову інформацію на 15, 20 чи 30 хвилин, а потім її знімають. Це робиться для того, щоби фейк за ці хвилини «розповзся» по всьому інтернету. Такий собі «маленький бізнес». А де гарантія, що ви не натрапите саме на таку фейкову новину і встигнете (звісно, без будь-якої перевірки) подати її своїй аудиторії?

Або такий приклад. У квітні 2003 року в мережі з’явився точний клон інтернет-сторінки телеканалу CNN (на той час, певно, найавторитетнішого у світі інформаційного телеканалу). На цій фейковій сторінці повідомлялося про вбивство Білла Гейтса. У Південній Кореї три найбільших телекомпанії «купилися» на цей фейк і повідомили його у своїх ефірах із посиланням на інтернет-сторінку CNN. Внаслідок цього фондова біржа країни обвалилася на 1,5 %, інвестори сумарно втратили внаслідок цього обвалу близько трьох мільярдів доларів. І це приклад зі втратами грошей. А можуть бути фейки, які коштуватимуть свободи чи здоров’я, а то й життя конкретним людям, які почують їх в ефірі телеканалу, якому вони довіряють.

Ну й останнє — це офіційні сторінки офіційних осіб чи структур. Журналісти часто схильні довіряти написаному там, бо це ж ого-го які вони офіційні! Але не варто вважати, що офіційна сторінка чиновника високого рангу чи великої владної структури автоматично отримує якусь казкову броню від хакерських зламів чи від людських помилок тих, хто цю сторінку адмініструє. Більше того, офіційні персональні сторінки зазвичай ведуть не самі чиновники, а прес-служби. І більше того, для самих чиновників це дуже зручний інструмент безвідповідальності, бо завжди є можливість спростувати написане на такій своїй сторінці, знайшовши винних — тих же хакерів, «які зламали», або свого прес-секретаря, якого «я попросив написати, а він перекрутив мою думку чи факти». І ви ніколи не зможете встановити точно, чи бреше, чи каже правду цей чиновник. Тому й у цьому випадку слід обов’язково перевірити коректність написаного на інтернет-сторінці, перш ніж давати це своїй аудиторії. Якщо вже сам чиновник є абсолютно недоступним (як, наприклад, президент країни), то хоча би уточнити в його прес-секретаря. І подавати інформацію вже зі згадуванням його підтвердження.

Підсумовуючи, інтернет — штука корисна, і справді звідти можна черпати величезну кількість наведень на цікаві теми. Але при цьому інтернет — штука дуже динамічна, вразлива й може бути дуже підступною для журналістів. Тому, чесно кажучи, цю статтю мені слід було би з самого початку назвати насправді так: WWW – друг і ворог інформаційника.

Фото: sproutsocial.com

Детектор Медіа

Наживо

Ефір

  • 23:40 Музика на Галичині

Персони

«Боже, дай мені розум і душевний спокій, щоб змиритися з тим, чого я не можу змінити; силу, аби змінити те, що можу, і мудрість — відрізнити одне від другого». Климентій Шептицький
Мар'яна Мазур